Жиророзчинні вітаміни: фізіологічне значення та роль у житті населення екологічно небезпечних регіонів України

  • Автори: І.Т. Матасар, Л.М. Петрищенко, О.Г. Луценко
  • УДК: 577.161:612.015.6:612.3.002.35
  • DOI: 10.33273/2663-9726-2019-51-2-60-77
Завантажити прикріплення:

І.Т. Матасар, Л.М. Петрищенко, О.Г. Луценко

Державна установа «Національний науковий центр радіаційної медицини Національної академії медичних наук України», м. Київ, Україна

РЕЗЮМЕ. У статті розглянуто значення жиророзчинних вітамінів, як засобу підвищення радіостійкості організму при несприятливих екологічних умовах, що склались внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Показана радіопротекторна роль есенціальних органічних сполук, які мають високу біологічну активність та сприяють функціонуванню організму у складних екологічних умовах. Недостатній вміст у раціоні вітамінів збільшує радіочутливість організму людини. Наведено дані про фактичний вміст вітамінів у раціонах харчування різних вікових груп населення (дорослого працездатного, дитячого, вагітних жінок із різних населених пунктів Іванківського району Київської області за 2004–2018 рр.), яке мешкає на територіях, забруднених внаслідок аварії на ЧАЕС. Аналіз літератури та власно отриманих даних свідчать про те, що жиророзчинні вітаміни – це незамінні інгредієнти їжі, які регулюють біохімічні та фізіологічні процеси в організмі людини за рахунок активації обмінних та ферментативних реакцій, мають радіопротекторні властивості і повинні надходити до організму у достатній кількості у відповідності з віком та статтю. Особливо це стосується населення, яке постраждало внаслідок аварії на ЧАЕС. Результати досліджень показали, що дефіцит ретинолів та кальциферолів в організмі населення, яке мешкає в регіонах, постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС, обумовлений зміною традиційної структури раціонів харчування та вживанням фальсифікованих продуктів харчування, перед усім вершкового масла та твердих сирів. Не дивлячись на те, що середньодобовий раціон містить більш широкий асортимент продуктів, ніж у перші післяаварійні роки, рівень жиророзчинних вітамінів, зокрема вітаміну А (навіть з урахуванням b-каротину) та D, не відповідає фізіологічним потребам, що може викликати порушення обмінних процесів у різних органах і системах організму людини та призвести до зростання аліментарних та аліментарнозалежних захворювань.

Ключові слова: жиророзчинні вітаміни, фізіологічна роль вітамінів, дефіцит вітамінів, джерела вітамінів, рекомендоване добове споживання, населення екологічно небезпечних регіонів, аварія на Чорнобильській АЕС.

Вступ. У результаті техногенних катастроф всі живі організми планети Земля піддались додатковому впливу іонізуючого випромінювання. З розвитком атомної енергетики та розширення сфер використання атомної енергії у біосферу надійшла велика кількість радіоактивних речовин, зокрема 137Cs та 90Sr. Наслідком цього є підвищення радіаційного фону довкілля. Біологічна дія іонізуючої радіації, особливо у малих дозах, і пошук захисних факторів ‒ актуальна проблема, зокрема при плануванні фундаментальних медико-біологічних досліджень. В Україні це надзвичайно болюче питання, особливо після катастрофи на Чорнобильській АЕС, наслідками якої є втрата здоров'я, інвалідність не лише серед ліквідаторів аварії, але й населення, яке мешкає за межами радіоактивно забруднених територій країни.

Вивчення стану здоров'я населення радіаційно забруднених територій у віддалені після аварії на ЧАЕС роки свідчить про зв'язок змін, викликаних комплексним впливом негативних чинників, і перед усім, іонізуючої радіації [1–3].

Умови проживання населення екологічно небезпечних територій, які утворились після аварії, спричинили зміни у структурі харчування. Встановлено, що раціони населення деформовані за вмістом пластичних, енергетичних та каталітичних складових [4–6]. Така їжа не справляє модифікуючий вплив на прояви екзогенних чинників хімічної, фізичної та біологічної природи.

Серед шляхів надходження радіонуклідів до організму (інгаляційний, аліментарний та шкірний) саме харчовий має першочергове значення, адже через їжу людина тісно контактує з навколишнім середовищем. Оптимальність цього зв'язку залежить від біологічних, екологічних (природно–історичних) і соціально-економічних чинників.

Сучасна концепція радіозахисного харчування базується на максимально можливому зменшенні надходження радіонуклідів з їжею, гальмуванні процесів абсорбції та їхнього накопичення в організмі, а також на принципах раціонального харчування.

Науковими дослідженнями доведено, що раціональне, збалансоване за вмістом есенціальних нутрієнтів харчування справляє заощаджуючий вплив за дії токсикантів, у тому числі радіонуклідів аліментарного походження. Кількість захворювань, в основі виникнення яких є нестача мінеральних речовин та вітамінів, неупинно зростає [7–9]. Це наслідок вживання продуктів харчування низької якості, у тому числі забруднених антропогенами та контамінантами.

Щоб вирішити проблему мінімізації променевих навантажень на населення, яке мешкає на забруднених радіонуклідами територіях, необхідно знижувати рівень контамінації радіонуклідів у продуктах харчування та всмоктування токсикантів у травному тракті. Ці заходи реалізуються через забезпечення збалансованості раціону харчування і, перш за все, вітамінами-антиоксидантами.

Вітаміни – це незамінні для організму людини сполуки органічної природи. Залежно від розгалуження атомів у молекулі існує багато вітамерів одного і того ж вітаміну. На відміну від амінокислот, жирних кислот, мікроелементів тощо, вітаміни не є інгредієнтами, що беруть участь у пластичних процесах. Вони також не використовуються організмом у якості джерела енергії. Вітаміни беруть участь у регуляції обміну речовин, підвищують стійкість організму за дії антропогенів хімічного, фізичного та біологічного походження [10, 11]. Тому важливо для людей, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, вживати харчові продукти, що містять нутрієнти із радіопротекторними властивостями. До таких сполук відносяться вітаміни- антиоксиданти, зокрема жиророзчинні – А (ретинол), D (кальциферол), Е (токоферол). Дефіцит вітамінів порушує стійкість організму, а за дії іонізуючого опромінення цей процес підсилюється через інактивацію вітамінів радіацією.

Нині найбільш позитивно дієвими є такі лікувальні засоби, що містять комплекс фізіологічно активних речовин таких як: флавоноїди, каротиноїди, жиро- та водорозчинні вітаміни, які проявляють адаптогенні, імуномоделюючі та антиоксидантні властивості у сукупності забезпечують підвищення радіорезистентності організму [12–15].

Метою дослідження є узагальнення відомостей про властивості, історію відкриття вітамінів, їх сучасну класифікацію, наведено джерела надходження до організму, добове споживання населенням різних вікових груп та їх значення для осіб, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС та проживають на екологічно небезпечних територіях.

Матеріали і методи. Використано такі матеріали і методи: проведено теоретичний аналіз та здійснено узагальнення даних літератури, проаналізовано фактичний вміст вітамінів у раціонах харчування різних вікових груп населення (дорослого працездатного, дитячого, вагітних жінок із різних населених пунктів Іванківського району Київської області), яке мешкає на територіях, забруднених внаслідок аварії на ЧАЕС. При дослідженні використано анкетно-опитувальний, математичний та статистичний методи.

Вітамін A (лат. назва Retinolum) це каротиноїди, чи антиксерофтальмічні фактори об'єднані у групу близьких за хімічною будовою речовин, що проявляють подібну біологічну активність. Хімічна формула ретинолу С20Н30О. До ретинолів відносяться: ретиналь (ретинен, альдегід вітаміну A1), дегідроретинол (вітамін A2) та ретиноєва кислота. Провітаміни включають каротиноїди, які є метаболічними попередниками вітаміну A, найбільш важливим серед яких є β-каротин. Каротиноїди містяться в рослинах, а ретиноїди – у продуктах тваринного походження.

Найбільша кількість β-каротину міститься у моркві, де його концентрація залежить від сорту та пори року і коливається від 8 до 25 мг на 100 г продукту. Хорошим джерелом каротину є фрукти та овочі помаранчевого, жовтого та зеленого кольорів. До них відносяться: – фрукти: яблуко, груша, персик, абрикос, алича, черешня, лимон, апельсин, манго, грейпфрут, хурма тощо;

– ягоди: малина, ожина, смородина, порічка, плоди шипшини тощо;

– овочі: морква, капуста броколі, солодкий перець, помідори тощо;

– баштанні культури: гарбуз, кавун, диня, кабачок тощо;

– бобові: горох, соя, квасоля тощо;

– трави: зелень петрушки, хміль, хвощ, бурячник, лимонник, кропива, шавлія, щавель, м'ята тощо.

Джерелом ретиноїдів є риб'ячий жир, печінка (особливо яловича), ікра риб, молоко, вершкове масло, сметана, сир, яєчний жовток. Вітамін А депонується в печінці, також може накопичуватися в інших органах і тканинах організму.

Відкриття вітаміну A відбулося у 1913 р., коли дві групи вчених – Ельмер Макколлум і Маргарет Девіс із університету Вісконсіна та Томас Осборн і Лафайет Мендель з Єльського університету, незалежно одна від одної, після серії досліджень дійшли висновку, що вершкове масло і жовток курячого яйця містять невідому, однак необхідну для нормальної життєдіяльності організму речовину. У 1931 р. швейцарський хімік Пауль Каррер описав хімічну структуру вітаміну A, за що у 1937 р. отримав Нобелівську премію з хімії. У цьому ж році американські хіміки Гаррі Ніколі Холмс і Рут Елізабет Корбет кристалізували цей вітамін. У 1946 р. Давид Адріан Ван Дорп і Йозеф Фердинанд Аренс синтезували штучний вітамін A, а Отто Іслер у 1947 р. розробив метод його промислового виробництва [16].

Середня добова потреба вітаміну А для дорослої людині становить: для чоловіків – 900 мкг, для жінок – 700 мкг. Верхній допустимий рівень споживання для дорослих становить 3000 мкг на добу (табл. 1) [17, 18]. При надлишковому надходженні до організму проявляє токсичність.

При надходженні до організму вітамін A депонується в печінці у вигляді ефіру пальмітинової кислоти. Депо прийнято вважати достатнім, якщо воно містить вітамін A не менше 20 мкг/г тканини печінки новонародженого і 270 мкг/г тканини печінки у дорослого.

Вміст вітаміну A в печінці, як і його рівень у плазмі крові, є показником забезпеченості організму ретинолом. При рівні менше 10 мкг/дл. крові людини діагностується гіповітаміноз. У доношеної новонародженої дитини запасів вітаміну A вистачає на 2–3 місяці після черевного розвитку [19, 20].

Наукові дослідження за останні роки показали, що крім відомої ролі у забезпеченні процесів зору (фоторецепція – фоточутливий пігмент родопсин, розміщений на зовнішньому сегменті паличок сітківки відповідає за сутінковій зір), вітамін А та його похідні необхідні для нормального перебігу репродуктивних процесів, ембріонального розвитку, функціонування імунної системи, є ефективними терапевтичними агентами при лікуванні різних захворювань [21–24].

 

Таблиця 1

Рекомендоване добове споживання ретинолу

 

Існують дані про антипроліферативну дію ретинолу та можливість його застосування при лікуванні онкологічних захворювань [25–28].

Відомо, що ретинол проявляє антиоксидантну властивість за дії на організм несприятливих екологічних чинників, підвищеній фізичній і емоційній активності. При тривалих захворюваннях організму вільнорадикальне окислення активується, захисна антиоксидантна система не справляється з нейтралізацією вільних радикалів, що призводить до розвитку синдрому пероксидації [29, 30, 31].

Нашими багаторічними дослідженнями, проведеними серед населення різних вікових груп, які мешкають на екологічно небезпечних внаслідок аварії на ЧАЕС територіях України, встановлено, що фактичне споживання вітаміну А вагітними жінками становило 39,6 % від фізіологічної потреби. Щодо інших вікових груп дорослого населення, то споживання ретинолу задовольняло фізіологічні потреби лише на 19,8 %. [32, 33].

Вміст ретинолу в харчуванні дітей, які мешкають в екологічно небезпечних регіонах України, задовольняв від 40,0 до 60,0 % фізіологічної потреби (табл. 2) [34].

При цьому, вміст b-каротину у раціонах дорослого населення коливався від 43,3 до 49,2 % від рекомендованих величин, а дітей – від 69,3 до 85,3 % відповідно.

Незадовільний вміст ретинолу в раціонах пов'язаний із недостатнім вживанням таких продуктів як молоко, риба, печінка (особливо яловича), а b-каротину (в організмі людини перетворюється на вітамін А, його А-вітамінна активність становить 1/6 активності вітаміну А) таких овочів як морква, капуста броколі, перець; зелень – петрушка, кріп; фрукти та ягоди – абрикоси, персики, хурма, порічка, малина, смородина.

Вітамін D (лат. назва Сalciferolum) – жиророзчинний вітамін. Хімічна формула – C28H44O.CAS:50-14-6. Це група вітамінів, об'єднаних під загальною назвою кальцифероли: D1, D2, D3, D4, D5. При цьому, тільки вітаміни D2 та D3 мають важливе біологічне значення для організму людини. Вітамін D2 (ергокальциферол) ми отримуємо лише з їжею, а D3 (холекальциферол) синтезується у шкірі нашого організму під впливом ультрафіолетових променів. Вітамін D1 (7DHC, холестерол) є попередником вітаміну D. Вітамін D4 (25(ОН)D3, кальцидол) – депо- та транспортна форма, яка сприяє встановленню рівня вітаміну D у крові. Вітамін D5 (1,25(ОН)D3, кальцитріол) за участю паратгормону перетворюється на активну форму 1,25-ОН-дигідрокси-холекаль-циферол (кальцитріол) [35, 36, 37].

Історія відкриття вітаміну D починається з давніх часів і пов'язана із таким захворюванням як рахіт. Перші спогади про це захворювання зустрічаються у працях Сорана Ефеського (98–138 рр. н. е.) та Галена (131– 211 рр. н. е.). Проте клінічний опис рахіту зробив лише у 1650 році англійський ортопед Ф. Гліссон [38].

Фундаментальні дослідження з вивчення проблем рахіту та пошуків шляхів його лікування провів Ельмер Макколум на початку 20-х років XX століття. Меланбі Е. використовував у своїй роботі компонент риб'ячого жиру, який проявляв антирахітичну дію. З часом було запропоновано: використаний у експерименті компонент риб'ячого жиру віднести до класу вітамінів [39, 40].

Американський біохімік Гаррі Стенбок своїми дослідженнями довів, що вживання опроміненої ультрафіолетом їжі збільшує вміст вітаміну D в організмі [41].

Декількома роками пізніше німецький біохімік Адольф Віндаус відкрив дегідрохолестерол – попередник вітаміну D, за що йому у 1928 р. була вручена Нобелівська премія з хімії. Згодом була встановлена і структуру активного вітаміну D3 [42].

 

Таблиця 2

Вміст ретинолу у раціонах харчування дітей (мг/добу, %)

 

Оскільки це був четвертий за рахунком вітамін, відкритий науковцями, то його й позначили четвертою буквою латинського алфавіту – D [16].

Після відкриття у 1919 р. німецьким лікарем Куртом Гульдчинським ртутнокварцової лампи, вітамін D стали називати «вітамін сонця». Опромінення ультрафіолетом з того часу широко застосовують у медичній практиці, зокрема для профілактики авітамінозу D в організмі людини у зимово-весняний період.

Вітамін D є основною складовою для забезпечення росту і нормального розвитку кісткової системи і попередження таких захворювань, як рахіт та остеопороз [43–47].

За останні роки виявлено, що недостатність вітаміну D асоціюється також із збільшенням маси тіла, цукровим діабетом, гіпертонією, венозною тромбоемболією, розсіяним склерозом, послабленням імунітету, аутоімунними порушеннями, збільшенням ризику розвитку ряду пухлин тощо [48–54].

За допомогою вітаміну D регулюється кальцієвофосфорний обмін в організмі. Він сприяє утриманню і відкладанню кальцію в кістковій тканині, що, у свою чергу, перешкоджає їх розм'якшенню або остеомаляції. Цей вітамін стимулює засвоєння в організмі магнію та фосфору, підсилюючи проникнення мінералів через кишковий епітелій. Кальциферол підсилює транскрипцію РНК і ДНК, чим попереджує розвиток спадкових захворювань, підвищує опірність організму до інфекцій та підтримує силу м'язів.

Використовують вітамін D і при комплексному лікуванні розсіяного склерозу. Так, завдяки властивості стимулювати засвоєння магнію і кальцію, кальциферол відновлює захисну оболонку нервів, а також запобігає розвиткові ракових клітин, тому використовується при лікуванні лейкемії, раку передміхурової залози, яєчників, жіночих молочних залоз та головного мозку.

Дефіцит вітаміну D може виникнути через захворювання печінки, порушення виділення жовчі (печінкова недостатність, механічна жовтяниця тощо). Надходження вітаміну D з їжею є життєво необхідним. Добова потреба (RDA) для здорових осіб у віці від 1 до 70 років (включаючи вагітних і жінок, які годують немовлят грудним молоком) становить 15 мкг або 600 МО (міжнародних одиниць).

Кальциферол розчинний в жирах, тому як й інші жиророзчинні вітаміни, має властивість накопичуватися в жировій тканині. Запаси вітаміну D, відкладені організмом впродовж літнього періоду, поступово витрачаються у зимовий період року.

Епідеміологічні дослідження показали, що більшість як дорослого, так і дитячого населення, у тому числі й ті, які проживають на забруднених внаслідок аварії на ЧАЕС територіях, страждають на гіповітаміноз D. Його дефіцит досягає 83–96 % [55–57].

Відомо, що при порушенні засвоєння кальцію через нестачу вітаміну D розміри прищитоподібної залози збільшуються (гіперплазія) аж до формування доброякісної (рідко злоякісної) пухлин. Коли її функція порушується, може виникати первинний або третинний гіперпаратиреоз [58, 59].

За результатами наших досліджень встановлено, що вміст кальциферолу у раціонах харчування обстежених вагітних жінок, які мешкають у екологічно небезпечних внаслідок аварії на ЧАЕС регіонах, становив 0,84 мкг/добу, що задовольняло фізіологічні потреби на 16,8 %. Щодо інших категорій дорослого населення, то їх забезпеченість вітаміном D становила 1,51 та 1,37 мкг/доба, або 60,1 та 55,4 % від фізіологічної потреби відповідно для чоловіків та жінок.

У раціонах дітей також бракує вітаміну D незалежно від місця проживання та періоду дослідження. Так, у обстежених хлопчиків десятирічного віку дефіцит вітаміну D становив 72,9 %; у хлопчиків 11 років – 65,8 %; у дванадцяти та тринадцятирічних – 68,9 % та 76,2 % відповідно [32, 33, 34].

Низький вміст кальциферолу може бути спричинений низькою інсоляцією та недостатнім вживанням таких продуктів як риба (особливо морська), ікра морських риб, молока, сир (твердих сортів) та печінка.

Поширеність дефіциту вітаміну D залежить також від сезонних змін і географічної широти. Нестача в організмі зростає наприкінці зимово-весняного періоду і знижується влітку. Збільшення кута сонцестояння взимку, вранці або пізно ввечері є причиною більш довгого шляху сонячних В-фотонів ультрафіолету через озоновий шар, який їх поглинає. Тому населення території, у тому числі і північні регіони України, які знаходяться за межами високої сонячної інсоляції, повинні взимку вживати профілактичну дозу вітаміну D [60–63].

Призначення вітаміну D з метою профілактики захворювань серед осіб віком від 18 до 50 років має відповідати дозі не менше 600– 800 МО на добу, для вагітних – 900–1200 МО, для дітей – 400–600 МО відповідно [18, 64, 65].

До раціону для його збагачення на вміст вітаміну D слід додавати тверді сири, ікру, яєчний жовток, печінку, морську рибу жирних сортів, риб'ячий жир, вершкове масло та незбиране молоко.

Вітамін E (лат. назва Tocopherolum). Токофероли (від давньогрецького τόκος – родовий, чи той, що сприяє народженню дітей) включають групу природних сполук, похідних від токола (α, β-, γ-токофероли). Хімічна формула токоферолу C29H50O2. Найважливішими біологічно активними сполуками є токофероли і токотрієноли.

Вітамін Е відкрили у 1922 р. науковці Каліфорнійського університету Герберт Еванс і Кетрін Скотт. У 1936 р. α-токоферол був вперше виділений групою вчених під керівництвом Г. Еванса, а у 1938 р. вітамін був синтезований хімічним способом [16].

Недостатність токоферолу дуже поширене явище [57, 66]. Глибокий гіповітаміноз зустрічається рідко, переважно у недоношених дітей (проявляється гемолітична анемія).

Вітамін Е – універсальний протектор клітинних мембран від окислювального ушкодження. При цьому токоферол посідає таке положення в мембрані, яке перешкоджає контакту кисню з ненасиченими ліпідами мембран (утворює гідрофобні комплекси), і таким чином, оберігає біомембрани від їхньої перекисної деструкції.

Найбільше вітамін Е депонується у гіпофізі, сім'яниках та наднирниках. Токофероли сприяють інактивації в організмі вільних радикалів [18, 67–69].

Вітамін Е – природний фактор захисту поліненасичених жирних кислот від окиснення. Він впливає на функцію статевих та ендокринних залоз. Найбільш сприятливу радіопротекторну дію має поєднання вживання токоферолу разом з ретинолом та аскорбіновою кислотою.

Вітамін Е можна отримувати з продуктами харчування, які наведені в табл. 3.

Відомо, що помідори багаті лікопеном, β-каротином та вітаміном Е, тобто активними антиоксидантами, що інактивують вільні радикали, а також уповільнюють розвиток атеросклерозу. Ці речовини є ефективними при лікуванні хворих з гіпертензією [70].

Для дорослих разова профілактична доза вітаміну E становить у середньому 100 мг, разова вища доза – 400 мг; добова середня доза – 200 мг, вища добова доза – 1000 мг. Вітамін Е у дозі 100 мг можна призначати дітям після 12 років [18].

 

Таблиця 3

Вміст токоферолу у продуктах тваринного і рослинного походження

 

За нашими дослідженнями, норма споживання токоферолу вагітними жінками, які мешкають у екологічно небезпечних регіонах України, становила 14,9 мг/добу, що забезпечувало фізіологічну потребу. Дорослі фертильного віку вживали: чоловіки – 14,6 мг/добу; жінки – 15,1 мг/добу, що цілком забезпечувало фізіологічну потребу.

Щодо дітей, то за нашими даними, споживання токоферолу було дещо вищим від фізіологічних потреб (табл. 4).

Споживання дорослим населенням таких продуктів як рослинна олія, вершкове масло та куряче м'ясо забезпечувало фізіологічну потребу у вітаміні Е. Щодо дітей, то споживання ними вершкового масла, сметани, рослинної олії та яєць перевищувало рекомендовані величини, що позначилось і на вмісті вітаміну Е у раціонах зазначеної категорії дітей (табл. 4) [32–34].

Вітамін К (лат. назва Phytomenadionum). Термін вітамін К використовується для 2-метил-1,4-нафтохінона та всіх його похідних. Хімічна формула вітаміну C31H46O2. Він відіграє значну роль в обміні речовин у кістках і в сполучній тканині, а також сприяє роботі нирок. Цей вітамін бере участь у засвоєнні кальцію та забезпечує взаємодію кальцію і вітаміну D. Дослідженнями доведено, що вітамін К і вітамін D при сумісному використанні суттєво уповільнюють втрату кальцію кісткової тканини, перешкоджають остеопорозу, зростанню переломів кісток, а також перешкоджають склерозуванню артерій [71–73].

На теперішній час нам відомі два вітаміни, які віднесені до Phytomenadionum – це виділений із люцерни K1 та речовина, виділена із гниючого риб'ячого борошна – K2. Ряд бактерій, зокрема кишкова паличка, здатні у товстому кишківнику людини, за певних умов, синтезувати вітамін K2 [18].

Окрім природних вітамінів (K1 та K2), відомо ряд похідних нафтохінонів, одержаних синтетичним шляхом, що теж проявляють антигеморагічну дію. До них відносяться такі сполуки як вітамін К3 (2-метил-1,4-нафтохінон), вітамін К4 (2-метил-1,4- нафтогідрохінон), вітамін К5 (2-метил-4-аміно-1-нафтогідрохінон), вітамін К6 (2-метил-1,4-діамінонафтохінон), вітамін К7 (3-метил-4-аміно-1-нафтогідрохінон) [74, 75].

Про вітамін К стало відомо в 1929 р. завдяки датському вченому Хенріку Дам, який досліджував зміни в організмі курчат, що вживали позбавлену на холестерин дієту. Науковець спостерігав, що через декілька тижнів у піддослідних тварин відбувався крововилив у підшкірну клітковину, м'язи та інші тканини організму. Додавання очищеного холестерину не усувало патологічних змін. Виявилося, що цілющий ефект мають зерна злаків та інші рослинні продукти. Разом з холестерином з продуктів були виділені речовини, які також сприяли підвищенню згущення крові [76]. За цією групою речовин закріпилася назва вітаміни К. Перше повідомлення про ці сполуки було зроблено в німецькому журналі, де їх назвали вітамінами коагуляції (Koagulations vitamin).

У 1939 р. у лабораторії швейцарського вченого П. Каррер вперше вітамін К був виділений із люцерни, і тоді його назвали філохінон. У тому ж році американські біохіміки С. Бінклей і Е. Дойзі отримали із гниючого риб'ячого борошна речовину, що проявляла антигеморагічну дію, але з іншими властивостями, ніж сполука, виділена з люцерни. Ця речовина отримала назву вітамін К2, на відміну від вітаміну, виділеного з люцерни, названого вітаміном К1 [77].

У 1943 р. Х. Дам і Е. Дойзі отримали Нобелівську премію за відкриття і встановлення хімічної структури вітаміну K.

Вітамін К широко розповсюджений у природі, основним джерелом якого є зелені листові овочі, такі як шпинат, різні види капусти: білокачанна, цвітна, брюссельська, броколі. Значна його кількість міститься у зеленому чаї, у листках кропиви дводомної, у петрушці, в сої та продуктах її переробки, висівках злаків, гарбузі, авокадо та деяких фруктах – ківі, банани, а також у продуктах тваринного походження – м'ясі, молоці і молочних продуктах, яйцях [78–81].

 

Таблиця 4

Вміст токоферолу у раціонах харчування обстежених дітей (мг/добу, %)

 

Вітамін К у печінці стимулює синтез протромбіну, проконвертину та інших факторів, які сприяють згортанню крові, що призводить до підвищення стійкості стінок судин, підтримує синтезу АТФ креатинфосфатази та інших ферментів, також є одним із компонентів біологічних мембран клітини і активно впливає на її структурні та функціональні властивості [82, 83].

В останні роки велика увага приділяється нейропротекторній функції вітаміну К [84–87]. Дефіцит вітаміну К у людини при нормальних умовах практично не виникає – мікрофлора кишківника постійно його продукує у невеликих кількостях.

Вітамін К є жиророзчинним вітаміном, тому для його засвоєння необхідно, щоб у кишківнику знаходилась достатня кількість жирів та жирних кислот.

Гіповітаміноз К частіше всього виникає при порушенні жирового обміну і секреції жовчі у кишківнику. Зазвичай це відбувається при гепатитах або цирозі печінки. У дітей раннього віку недостатність вітаміну К проявляється у вигляді геморагічної хвороби новонароджених, що пов'язане з функціональною незрілістю жовчовивідної системи, порушенням процесів всмоктування жирів і, як наслідок цього – дефіцитом вітаміну [88].

Рекомендована добова потреба вітаміну K для різних вікових груп населення України – від 100 до 110 мкг/добу для дорослих, від 55 до 65 мкг/добу для людей похилого віку і від 5 до 65 мкг/добу для дітей (табл. 5) [89].

Для кращого засвоєння організмом жиророзчинних вітамінів бажано вживати різні жири у кількостях відповідно до віку та фізіологічної потреби. Дослідження вітамінної забезпеченості людини має важливе діагностичне значення. З цією метою визначають вміст вітамінів та продуктів їх обміну у біологічних об'єктах, досліджують активність ферментів, до складу яких входить вітамін, а також інші біохімічні та фізіологічні показники. Також важливо мати свідчення про фактичне харчування населення різних вікових груп. Для кількісного визначення вмісту вітамінів використовують різні колориметричні, спектрофотометричні та флюорометричні методи, а також дані, отримані методом рідинної хроматографії, що дозволяє найбільш об'єктивно і точно визначити вміст вітамінів в організмі [90–94].

Споживання продуктів харчування, вирощених на території України, не забезпечує фізіологічних потреб у вітамінах та інших есенціальних нутрієнтах [95].

Необхідно зазначити, що у світі понад 2 мільярди осіб не отримують достатньої кількості вітамінів та мікроелементів. Існує ціла низка проблем, пов'язаних з дефіцитом в організмі людей вітамінів і мінералів. Це передусім стосується населення, яке постраждало внаслідок аварії на ЧАЕС, адже одним із найбільш ефективних факторів захисту населення від негативної дії іонізуючого опромінення є раціональне, збалансоване за вмістом есенціальних нутрієнтів харчування, яке забезпечує надходження до організму з продуктами харчування всіх необхідних харчових та біологічно активних речовин, що, у свою чергу, стимулює захисно-адаптаційні механізми.

 

Таблиця 1

Рекомендоване добове споживання ретинолу

 

Фортифікація продуктів харчування – це збільшення вмісту незамінних нутрієнтів у певному продукті, що сприяє збалансованості їжі, покращенню її якості та профілактиці аліментарних та аліментарнозалежних захворювань. Для вирішення цієї проблеми у ряді країн проводять фортифікацію продуктів харчування. При цьому виробники харчових продуктів додають такі вітаміни як А, D, Е, фолієву кислоту, а також мікронутрієнти: залізо, йод, цинк тощо до багатьох продуктів широкого вжитку (олійножирові, молочні, борошно, цукор, сіль тощо) [96–98].

Окрім того, на ринки України через відсутність належного контролю потрапляють фальсифіковані продукти, зокрема вершкове масло, сметана, тверді сири тощо з великим вмістом рослинних жирів, які небажано споживати людям, зокрема з екологічно небезпечних регіонів [99, 100].

Висновки:

1. Аналіз даних літератури та власно отриманих показників свідчать, що жиророзчинні вітаміни – це незамінні інгредієнти їжі, які регулюють біохімічні та фізіологічні процеси в організмі людини за рахунок активації обмінних та ферментативних реакцій, мають радіо-протекторні властивості та повинні надходити до організму у достатній кількості відповідно до віку та статі. Особливо це стосується населення, яке постраждало внаслідок аварії на ЧАЕС.

2. Результати наших досліджень показали, що дефіцит ретинолів та кальциферолів в організмі населення, яке мешкає в регіонах, постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС, обумовлений зміною традиційної структури раціонів та вживанням фальсифікованих продуктів харчування, перед усім, вершкового масла та твердих сирів.

3. Незважаючи на те, що середньодобовий раціон містить більш широкий асортимент продуктів, ніж у перші післяаварійні роки, рівень жиророзчинних вітамінів, зокрема вітаміну А (навіть із вживанням β-каротину) та D, не відповідає фізіологічним потребам, що спричиняє погіршення обмінних процесів у різних органах і системах організму людини та може призвести до зростання аліментарних та аліментарнозалежних захворювань.

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Медичні наслідки аварії на Чорнобильській атомній електростанції / за ред. О.Ф. Возіанова, В.Г. Бебешка, Д.А. Базики. — Київ: ДІА, 2007. — 800 с.

2. Чернобыльская катастрофа и здоровье детей / Е.И. Степанова, В.Ю. Вдовенко, В.Г. Кондрашева, И. Е. Колпаков // Новая медицина тысячелетия. – 2010. – № 4. – С. 18–22.

3. Романенко А.Ю., Стан здоров'я дітей, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (за даними 20-річних спостережень) / А.Ю. Романенко, Є.І. Степанова // Журн. АМН України. 2006. — Т. 12, № 2. — С. 296–306.

4. Нутриціологічна характеристика фактичного харчування населення, яке проживає на забруднених радіоактивними речовинами територіях / І. Т. Матасар, В. І. Ципріян, В. І. Матасар, А. А. Мишковська // Проблеми радіаційної медицини та радіобіології [зб. наук. праць]. – 2006. — Вип. 12. — С. 78–83.

5. Фактичне харчування вагітних жінок, які народились та проживають в регіонах, потерпілих від аварії на Чорнобильській АЕС / І. Т. Матасар, Л. А. Горчакова, В. І. Матасар [та ін. ] // Проблеми харчування. – 2007. – № 4. – С. 24–27.

6. Внутрішнє опромінення вагітних як негативний чинник у формуванні есенціальних дефіцитів / B. І. Матасар, В. Г. Бебешко // Фітотерапія : здобутки і перспективи : матеріали міжнар. наук.-практ. конф., 20–21 квітня 2012, Ужгород, 2012. — С. 254–258.

7. Мурашко В.О., Раціональне, лікувально-профілактичне та лікувальне харчування як засіб радіаційного захисту на сучасному етапі ліквідації наслідків чорнобильської аварії / В.О. Мурашко, Л.В. Рущак // Радіологічний вісник. – 2014. – № 2. – С. 28–29.

8. Корзун В.Н. Пища и экология / В.Н. Корзун, Л.Ф. Щелкунов, М.С. Дудкин – О.: Опиум, 2000. – 517 с.

9. Смоляр В.И. Ионизирующая радиация и питание / В.И. Смоляр – Київ : Здоров'я, 1992. –176 с.

10. О роли витаминов А и Е в профилактике биологических эффектов ионизирующего излучения в различных тканях / А.В. Паранич, А. Консесао де, А.В. Бугай // Радиобиология. – 1992. – Т. 2, № 3. – С. 743.

11. Циприян В.И. Витамины в профилактике радиационных поражений / В.И. Циприян, Т.И. Анистратенко, М.М. Коршун // Рациональное питание. – 1991. – № 26. – С. 68–70.

12. Пересічний М. І. Наукове обґрунтування та розробка технологій продуктів громадського харчування радіозахисної дії : Автореф. дис.. д-ра техн. наук : 05.18.16. Київ. держ. торг.-екон. ун-т. Київ, 1999. – 35 с.

13. Мурашко В.О. Радіозахисна дія харчової композиції, що містить детоксиканти, декорпорантий антиоксиданти / В.О. Мурашко, Л.В. Рущак //Військ. Медицина України. 2003. – № 1/2. – C. 104–107.

14. Буднікова Т.М. Використання вета-каротину при екозалежних патологіях / Т.М. Буднікова, О.П. Савицький // Гигиена населенных мест. Киев, 2000. – Вып. 36. – С. 183–189.

15. Растительные пищевые добавки – блокаторы и декорпоранты радионуклидов / В.Н. Корзун, В.И. Сагло, Л.Ф. Щелкунов [и др.] // Довкілля та здоров'я. –2002. – № 2. – С. 38–41

16. Кудряшов Б.А. Биологические основы учения о витаминах / Б.А. Кудряшов – М.: Сов. Наука, 1948. – 544 с.

17. Нормы физиологических потребностей в энергии и пищевых веществах для различных групп населения Российской Федерации : Методические рекомендации МР 2.3.1.2432–08Б, 41 с.

18. Ребров В.Г. Витамины, макро- и микроэлементы / В.Г. Ребров, О.А. Громова – М.: ГЭ-ОТАР-Медиа, 2008. – 960 с.

19. Савченко О.В. Содержание микроэлементов в крови городских детей с диффузным нетоксическим зобом / О.В. Савченко, П.А. Тюпелеев, С.С. Гололобова // Гигиена и санитария. – 2010. – № 1. – С. 27–29.

20. В'юницька Л.В. Гіпотези щодо механізму дії вітаміну А / Л.В. В'юницька, К.О. Паливода // Український медичний часопис. – 2006. – № 3(53). – С. 33–38.

21. Кашкалда Д.А. Роль витамина А в функционировании щитовидной железы у подростков / Д.А. Кашкалда, Ю.В. Волкова, С.И. Турчина // Український журнал дитячої ендокринології. – 2014. – № 3. – С. 31–35.

22. Zimmermann M.B. Intetactions of vitamin A and iodine deficiencies: effects on the pituitary-thyroid axis / M.B. Zimmermann // Int. J. Vitam. Nutr. Res. – 2007. – V. 77, № 3. – P. 236–240.

23. Silva A.C. Retinoic acid effects on throid function of female rats / A.C. Silva, M.P. Marassi, M. Muhlbauer // Life Sci. – 2009. – V. 84, № 19–20. – P. 673–677.

24. Hess S.Y. The impact of common micronutrient deficiencies on iodine and thyroid metabolism: the evidence from human studies / S.Y. Hess // Best Pract. Res. Clin Endocrinol. Metab. – 2010. – V. 24, № 1. – P. 117–132.

25. Влияние ретиноидов на развитие и рост экспериментальных опухолей / Ю.И. Афанасьев, B. И. Ноздрин, О.И. Михайлов [и др.] // Вопросы онкологии. – 1983. – № 3. – С. 77–81.

26. Ретиноїди та канцерогенез / Л. В. В'юницька, Л. О. Чернухіна, С. В. Четиркін [та ін.] // Онкологія. – 1999. – № 1. – С. 25–28.

27. All-trans retinoic acid as a differentiation therapy for acute promyelocytic leukemia / S. Castaigne, C. Chomienne, M. Daniel [at all.] // I. Clinical results. Blood. – 1990. – V. 76(9). – P. 1704–1709.

28. Молчанов О.Е. Правильное питание при онкологических заболеваниях / О.Е. Молчанов – СПб, 2004. – 78 с.

29. Окислительный стресс. Прооксиданты и антиоксиданты / Е.Б. Меньщикова, В.З. Ланкин, Н.К. Зенков [и др. ] – М. : Слово, 2006. – 556 с.

30. Спиричев В.Б. Что могут и не могут витамины / В.Б. Спиричев – М., 2003. – 287 с.

31. Finaud J. Oxidative stress : relationship with exercise and training / J. Finaud, G. Lac, E. Filaire // Sports Med. – 2006. – V. 36, №4. – P. 327–358.

32. Нутріціологічна характеристика харчування вагітних жінок, які мешкають на радіоактивно забруднених територіях України / І.Т. Матасар, В.І. Матасар, Л.А. Горчакова, Л.М. Петрищенко, О.Г. Луценко // Науковий вісник Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця. – 2010. – № 2–3. – С. 62–68.

33. Мікронутрієнти як чинники розвитку преморбідних та морбідних станів у населення, що мешкає на радіоактивно забруднених територіях / І.Т. Матасар, Л.А. Горчакова, Л.М. Петрищенко, B. І. Матасар // Проблеми радіаційної медицини та радіобіології. – 2007. – Вип. 13. – C. 239–245.

34. Корекція есенціальних нутрієнтних дефіцитів серед дітей та підлітків як засіб профілактики аліментарних та аліментарно залежних станів / І.Т. Матасар, В.І. Берзінь, В.І. Матасар, O. Г. Луценко // Семейная медицина. – 2014. – № 2(52). – С. 139–142.

35. Коденцова В.М. Пищевые продукты, обогащенные витаминами и минеральными веществами: их роль в обеспечении организма микронутриентами / В.М. Коденцова, О.А. Вржесинская // Вопросы питания. – 2008. – № 4. – С. 16–25.

36. Захарова И.Н. Известные и неизвестные эффекты витамина D / И.Н. Захарова, С.В. Яблочкова, Ю.А. Дмитриева // Вопросы современной педиатрии. – 2013. – Том 12, № 2. –С. 2–7.

37. Moore C. Vitamin D intake in the United States / C. Moore, M.M. Murphy, D.R. Keast, M.F. Holick // J. Am. Diet. Assoc. – 2004. – V. 104, № 6. – Р. 980–983.

38. Francis R.M. Osteomalacia / R.M. Francis, P.L. Selby // Baillieres Clin. Endocrinol. Metab. – 1997. – V. 11, № 1. – P. 145–163.

39. An experimental demonstration of the existence of a vitamin which promotes calcium deposition / E. V. McCollum, N. Simmonds, J. E. Becker [et al.] // J. Biol. Chem. – 1922. –V.53. – P. 293–298.

40. Mellandy E. An experimental investigation on rickets / E. Mellandy // Lancet. – 1919. – V.1. – P. 407–412.

41. Steenbock H. The induction of growth promoting and calcifying properties in a ration by exposure to light / H. Steenbock // Science. – 1924. – V.60. – P. 224–225.

42. Uber das antirachitisch wirksame Bestrahlungsprodukt aus 7-dehydrocholesterin. (Concerning the antirachitic activity of the irradiation product of 7-dehydrocholesterol) / A. Windaus, F. Schenck, F. von Werder [et al. ] // Physiol. Chem. – 1936. – V.241. – P.100–103.

43. Rackoff P.J. Pathogenesis and treatment of glucocorticoid-induced osteoporosis / P.J. Rackoff, C.J. Rosen // Drugs Aging. – 1998. – V.12, № 6. – P. 477–484.

44. Коровина Н.А. Современные представления о физиологической роли витамина D у здоровых и больных детей / Н.А. Коровина, И.Н. Захарова, Ю.А. Дмитриева // Педиатрия. – 2008. – Т. 87, № 4. – С. 124–130.

45. Струков В.И. Рахит и остеопороз / В.И. Струков. – Пенза: Изд. Пензинскогогосударственного университета, 2004. – С. 40–43, С. 46–48.

46. Майданник В.Г. Рахит у детей: современные аспекты / В.Г. Майданник. – Нежин : Аспект-Полиграф, 2006. – C. 21–31.

47. Поровознюк В.В. Менопауза и остеопороз / В.В. Поровознюк, Н.В. Григорьева // Репродуктивная эндокринология. – 2012. – № 2 (4). – С. 40–47.

48. Hossein-Nezhad A. Vitamin D for health: a global perspective / A. Hossein-Nezhad, M. Holick // Mayo Clin. Proc. – 2013. – V. 88. – № 7. – P. 720–755.

49. Wortsman J. l Decreased bioavailability of vitamin D in obesity / J. Wortsman, L.Y. Matsuoka, T.C. Cheneta // Am. J. Clin. Nutr. – 2000. –V.72. – P. 690–693.

50. Комісаренко Ю.І. Дефіцит вітаміну D і його роль у розвитку порушень обміну речовин за цукрового діабету / Ю.І. Комісаренко // Клінічна ендокринологія та ендокринна хірургія. – 2013. – № 3 (44). – С. 69–74.

51. 25-Hydroxyvitamin D concentrations and risk of venous thromboembolism in the general population with 18791 participants / P. Brondum-Jacobsen, M. Benn, A. Tybjaerg-Hansen, B. Nordestgaarg // J. Thromb. Haemost. – 2013. – V.11, № 33. – P. 423–431.

52. Cantorna M.T. Vitamin D and multiple sclerosis: an update / M.T. Cantorna // Nutr. Rev. – 2008. – V.66. – P. 135–138.

53. DeLuca H.F., Cantorna M. T. Vitamin D: its role and uses in immunology / H.F. // FASEB J. –2001. – V.15. – № 14. – P. 2579–2585.

54. Vitamin D effects on musculoskeletal health, immunity, autoimmunity, cardiovascular disease, cancer, fertility, pregnancy, dementia and mortality – a reviewof recent evidence / P. Pludowski, M. Holick, S. Pilz [et all.] // Autoimmune. Rev. – 2013. – V.12, № 10. – P. 976–989.

55. Балацька Н.І. Дефіцит та недостатність вітаміну D у населення України та їх вплив на структурно-функціональний стан кісткової тканини: автореф. дис. д. мед. наук: 14.01.21 – травматологія і ортопедія. – Донецьк, 2013. – 40 c.

56. Дефіцит та недостатність вітаміну D у жителів України / В.В. Поворознюк, Н.І. Балацька, В.Я. Муц, О.А. Вдовіна // Боль. Суставы. Позвоночник. – 2011. – № 4 (04). – С. 5–13.

57. Харчування постраждалих контингентів / І.Т. Матасар, Л.М. Петрищенко, Т.В. Матасар // Медичні наслідки Чорнобильської катастрофи : 1986–2011 : монографія / за ред. А.М. Сердюка, В.Г. Бебешка, Д.А. Базики. Тернопіль : ТДМУ, «Укрмедкнига», 2011. – С. 716–725.

58. Пілотне дослідження стану при щитоподібних залоз осіб, опромінених внаслідок аварії на ЧАЕС дорослого та дитячого віку, методологія їх ультразвукового дослідження / O. В. Камінський, О.В. Копилова, Д.Є. Афанасьєв [та ін.] // Проблеми радіаційної медицини та радіобіології. – 2017. – Вип. 22. – С. 382–394.

59. Незлоякісна тиреоїдна та інша ендокринна патологія у дорослих і дітей, опромінених внаслідок аварії на ЧАЕС / О.В. Камінський, О.В. Копилова, Д.Є. Афанасьєв, О.В. Пронін // Проблеми радіаційної медицини та радіобіології. – 2015. – Вип. 20. – С. 341–355.

60. Витебская А.В. Витамин D и показатели кальций-фосфорного обмена у детей, проживающих в средней полосе России, в период максимальной инсоляции / А.В. Витебская, Г.Е. Смирнова, A. В. Ильин // Остеопороз и остеопатии. – 2010. – № 2. – C. 4–9.

61. Negri A.L. Proxmal tubule endocytic apparatus as the specific renal uptake mechanism for vitamin D binding protein/25-(OH)D3 complex / A.L. Negri // Nephrology. – 2006. – V.11, № 6. – P. 510.

62. Holick M.F. Vitamin D: evolutionary, physiological and health perspectives / M.F. Holick // Curr Drug Targets. – 2011. – V.12, № 1. – P. 4–18.

63. Поровознюк В.В. Дефіцит вітаміну D у населення України та чинники ризику його розвитку / B. В. Поровознюк, Н.І. Балацька // Эндокринология. – 2013. – № 5(13). – С. 8–13.

64. Дедов И.И. Дефицит витамина D у взрослых: диагностика, лечение и профилактика / И.И. Дедов, Г.А. Мельниченко. – М., 2015. – 75 с.

65. О дозировании витамина D у детей и подростков / О.А. Громова, И.Ю. Трошин, И.Н. Зазарова [и др.] // Вопросы современной педиатрии. – 2015. – Т. 14, № 1. – С. 39–45.

66. Опыт изучения обеспеченности витаминами, кальцием, железом, селеном детского и взрослого населения г. Славутича и коррекции выявленных дефицитов / В.Б. Спиричев, C. В. Коммисаренко, Г.В. Донченко [и др.] // Вопросы питания. – 2006. – Т. 75, № 1. – С. 19–29.

67. Каркищенко Н.Н. Фармакологические основы терапии / Н.Н. Каркищенко. – М. : IMP-Медицина, 1996. – С. 150–151, 172–177.

68. Кукес В.Г. Клиническая фармакология : учебник. 2-е изд., перераб. и доп. / В.Г. Кукес. – М.: ГЭОТАР МЕДИЦИНА, 1999. – С. 277–283.

69. Гігієна харчування з основами нутріціології : підручник ; у 2 кн. Кн. 2, Т. І. / за ред. В. І. Ципріяна. – Київ : Медицина, 2007. – 528 c.

70. Engelhard Y.N. Natural antioxidants from tomato extract reduce blood pressure in patients with grade-1 hypertension: a double-blind, placebo-controlled pilot study / Y.N. Engelhard, B. Gazer, E. Paran // Am. Heart. J. – 2006. – V.151, № 1. – P. 100 (PubMed abstract).

71. Adams J. Vitamin K in the treatment and prevention of osteoporosis and arterial calcification / J. Adams, J. Pepping // Am. J. Health. Syst. Pharm. – 2005. – V. 62, № 15. – P. 1574–1581.

72. Vitamin K and the prevention of fractures : systematic review and meta-analysis of randomized controlled trials / S. Cockayne [et al.] // Arch. Intern. Med. – 2006. – V. 166, № 12. – P. 1256–1261.

73. Modulation of arterial thrombosis tendency in rats by vitamin K and its side chains / J.E. Ronden [et al.] // Atherosclerosis. – 1997. – V. 132, № 1. – P. 61–67.

74. Витамины и микроэлементы в клинической фармакологии / под ред. В. А. Тутельяна. М. : Палея-М, 2001. – 560 с.

75. Горбачев Т.А. Витамины, микро- и макроэлементы: справочник / Т.А. Горбачев, В.Н. Горбачева. – Минск : Книжный дом; Интерпрессервис, 2002. – 544 c.

76. Dam H. The antihemorrhagic vitamin of the chick. Occurrence and chemical nature / H. Dam // Nature, 1935. – № 135. – 652 p.

77. On the constitution of vitamin K1 / D.W. MacCorquodate, S.B. Binkley, S.A. Thayer, E.A. Doisy // J. American Chemical Society. – 1939. – V.61. – P. 1928–1929.

78. Suttie J.W. Handbook of vitamins / J.W. Suttie. – 1984. – New York : M. Dekker, Inc 148–198.

79. Present knowledge in nutrition / J.W. Suttie [et al.] 1984. Washington: The Nutrition Foundation. – P. 241–259.

80. Коденцова В.М. Функциональная роль витамина К / В.М. Коденцова, А.А. Сокольников //Вопросы медицинской химии. – 1999. – № 6. – С. 453–461.

81. Витамин К – метаболизм и физическая роль в организме человека / А.А. Топанова, И.Ш. Якубова, Т.В. Вавилова [и др.] // Вопросы детской диетологии. – 2012. – № 4. – С. 21–29.

82. Харкевич Д.А. Фармакология / Д.А. Харкевич. – М. : Медицина, 2002. – 787 с.

83. Лифляндский В.Г. Лечебные свойства пищевых продуктов / В.Г. Лифляндский, В.В. Закревский, М.Н. Андронов. – М. : ТЕРРА, 1999. – 544 c.

84. Vitamin K metabolism: current knowledge and future research / D.J. Card, R. Gorska, J. Cutler, D. Harrington // J. Mol. Nutr. Food Res. – 2014. – V. 58, № 8. – P. 1590–1600.

85. Shearer M.J. Recent trends in the metabolism and cell biology of vitamin K with special reference to vitamin K cycling and MK-4 biosynthesis / M.J. Shearer, P. Newman // J. Lipid Res. – 2014. – V. 55, № 3. – P. 345–362.

86. Shearer M.J. Metabolism and cell biology of vitamin K / M.J. Shearer, P. Newman // Thromb. Haemost. – 2008. – V. 100. – P. 530–547.

87. Поварова О.В. Нейропротекторное действие витамина К / О.В. Поварова, О.С. Медведев // Экспериментальная и клиническая фармакология. – 2015. – №10. – С. 40–44.

88. Коровина Н.А. Профилактика дефицита витаминов и микроэлементов у детей / Н.А. Коровина, И.Н. Захарова, А.Л. Заплатников. – М. : Медпрактика, 2000. – 55 с.

89. Норми фізіологічних потреб в основних харчових речовинах та енергії / затв. МОЗ України № 1073 від 03.09.2017 р. URL : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1206-17

90. Конь И.Я. Дефицит витаминов у детей: основные причины, формы и пути профилактики у детей раннего и дошкольного возраста / И.Я. Конь, М.А. Тоболева, С.А. Димитриева // Вопросы современной педиатрии. – 2002. – Т. 1, № 2. – С. 62–67.

91. Современные представления о роли витаминов в питании. Методы оценки и контроля витаминной обеспеченности населения / И.Я. Конь, М.А. Тоболева, С.А. Димитриева, В.Б. Сприричев. – М. : МОИП, 1984. – 26 с.

92. Multivitamin supplementation and risk of birth defects / M.M. Werter, C. Hayes, C. Louik [et al.] // Am. J. Of Epidemiology. – 1999. – № 1. – P. 675–682.

93. Спиричев В.Г. Витамины и минеральные вещества в питании и поддержании здоровья детей / В.Г. Спиричев – М. : [б. и.], 2007. – 22 с.

94. Коденцова В. Витамины: функции, витаминный дефицит, пути его ликвидации / В. Коденцова, О. Вржесинская // Врач. – 2007. – № 9. – C. 14–20.

95. Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення : Постанова Кабінету Міністрів України від 14.04.2000. – № 656. – 15 с.

96. Корзун В.Н. Функціональні продукти і їх роль у харчуванні людини / В.Н. Корзун, Ю.С. Тихоненко // Наукові праці Одеської національної академії харчових технологій. – 2010. – Вип. 38, Т. 2. – С. 173–180.

97. Протирадіаційне харчування як один із медичних заходів мінімізації наслідків аварії на ЧАЕС. Медичні наслідки аварії на Чорнобильській атомній електростанції / Л.П. Дерев'янко, Н.П. Атаманюк, В. В. Талько та ін. / за ред. О.Ф. Возіанова, В.Г. Бебешка, Д.А. Базики. Київ : ДІА, 2007. – С. 726–748.

98. Экологогигиенические проблемы оптимизации питания населения / А.В. Истомин, H. П. Мамчик, О.В. Клепиков [под ред. А.И. Потапова]. – М, 2001. – 420 с.

99. Коломієць Т.М. Експертиза товарів : підручник / Т.М. Коломієць, Н.В. Притульська, О.Л. Романенко – Київ : КНТЕУ, 2001. – 274 с.

100. Молнар Д.І. Безпека продуктів харчування / Д.І. Молнар, І.М. Соскіда // Економіка і суспільство. – 2016. – Вип. 6. – С. 266–271.

 

Надійшла до редакції 16.09.2019 р.