Засновник професійної медицини

  • Автори: В.С. Ткачишин
Завантажити прикріплення:

Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, м. Київ, Україна

Резюме. Стаття присвячена життєвому шляху і творчій діяльності засновника професійної патології, італійському лікарю — Бернардіно Рамацціні.
Першою фундаментальною працею з професійних хвороб є його монографія “Роздуми про хвороби ремісників” («De morbis artificum diatriba»), яка була видана у 1700 р. За написання і видання цієї книги його по праву вважають засновником професійної патології.
У цій книзі Бернардіно Рамацціні описав хвороби, притаманні працівникам близько 70-ти професій. Сам лікар, за його словами, “не гребував відвідувати найнепривабливіші майстерні та ... намагався добувати відомості саме в майстернях ремісників, які в цьому відношенні є школами, де можна вивчити ... як виникають різні хвороби”. Особливо важливим у цій праці було те, що автор не тільки описав хвороби, а й дав практичні рекомендації щодо їхнього попередження, тобто активно пропагував профілактичну медицину.
Ця його праця була перекладена на мови багатьох країн світу.
Крім питань професійної патології, Б. Рамацціні вивчав також проблеми довголіття, захворювань окремих груп населення, епідеміології інфекційних захворювань.
Інші його роботи були співзвучні з основною працею. Вони були засновані на переважаючих у той час напрямках науки — фізиці, гідрогеології та суміжних з медициною галузях природознавства. Б. Рамацціні вивчав атмосферні явища, що впливають на здоров’я, атмосферні електричні процеси, вміст у повітрі кисню, озону. Ним був сконструйований один із видів ртутного барометра. Одним з перших Б. Рамацціні говорив про користь артезіанських колодязів.
Ключові слова: Бернардіно Рамацціні, засновник професійної медицини, книга “Роздуми про хвороби ремісників”.

Першою фундаментальною працею з професійних хвороб є монографія італійського лікаря Бернардіно Рамацціні (італійською Bernardino Ramazzini, 1633–1714), (рис. 1.) “Роздуми про хвороби ремісників” («De morbis artificum diatriba»), видана у 1700 р. За написання і видання цієї книги його по праву вважають засновником професійної патології [9].

Бернардіно Рамацціні народився 4 жовтня 1633 р. у Карпі, містечку поблизу Модени в Північній Італії. Він був другим із п’яти своїх братів, його батьки — Бартоломео і Катерина Федерцоні Рамацціні не мали достатньо високих статків. Син дрібних, але поважних буржуа, Бернардіно Рамацціні спочатку навчався на батьківщині, у межах Моденського герцогства в одному з найстаріших університетів — Феррарському. З 19 років він продовжив своє навчання у Пармському університеті, де вивчав філософію і медицину. Закінчив університет у Пармі, отримав звання лікаря зі ступенем доктора філософії та медицини 21 лютого 1659 року.

Рис. 1. Бернардіно Рамацціні, 1633-1714. Музей у Карпі, портрет, виконаний невідомим художником

У подальшому практичні навички удосконалював у Римі під керівництвом відомого медика Антоніо Марії Россі — сина особистого лікаря папи Климентія VIII.

Після такого престижного стажування Б. Рамацціні, вже як досвідчений лікар, повернувся до Карпі. 13 лютого 1665 року він одружився. Його дружиною стала співвітчизниця Франчесці Гуатолі. Пара мала чотирьох дітей — двох синів і двох доньок. Двоє хлопчиків померли, коли були немовлятами. Найстарша дочка дітей не мала, тому Б. Рамацціні став дідусем лише завдяки одній своїй дочці — Джисмонді. За час, що Рамацціні жив у Карпі, він плідно займався лікарською практикою і брав активну участь у культурному житті міста. Саме лікарська діяльність допомогла йому досягти достатнього матеріального забезпечення.

Протягом декількох років Бернардіно Рамацціні працював міським лікарем у герцогстві Кастро, згодом у населених пунктах Північної Італії, де познайомився з умовами життя і праці ремісників та робітників мануфактур.

Свою подальшу роботу Рамацціні продовжив з 1671 р. в Модені, де він пропагував широке впровадження хініну у практику лікування малярії, на яку сам же і страждав.

У 1682–1700 рр. Рамацціні створив і очолив кафедру теоретичної медицини Моденського університету, з 1700 — кафедру практичної (клінічної) медицини Падуанського університету у статусі професора, де одночасно був ректором.

Запрошення до Падуанського університету співпало в часі з виданням у 1700 р. книги “Роздуми про хвороби ремісників” («De morbis artificum diatriba»), яка принесла Рамацціні всесвітню славу (рис. 2).

Рис. 2. Титульна сторінка книги Б. Рамацціні “Роздуми про хвороби ремісників”

Ця книга — видатна наукова праця, результат прискіплевих спостережень і досліджень, яка відповідала нагальним потребам свого часу. Про її безцінність свідчить те, що вона витримала понад 25 видань. У ній вісвітлено явища, притаманні як Італії, так й іншим країнам Європи. Адже в цей період стрімко розвивалися економіка, зокрема мануфактура, культура. Вона з’явилася на зламі двох епох — феодалізму, що спорохнявів, і молодого, набираючого силу капіталізму. Фактично Б. Рамацціні виконав місію й історика, бо у своїй праці детально описав історію суспільного життя і культури того періоду. Багато вчених наступних поколінь посилаються на неї як на характериний документ епохи.

У цій книзі Бернардіно Рамацціні описав хвороби, притаманні працівникам близько 70-ти професій. Сам лікар, за його словами, “не гребував відвідувати найнепривабливіші майстерні та ... намагався добувати відомості саме в майстернях ремісників, які саме тому є школами, де можна вивчити ... як виникають різні хвороби”. Особливо важливим у цій праці було те, що автор не тільки описав хвороби, а й дав практичні рекомендації, щодо їх попередження, тобто активно пропагандував профілактичну медицину.

З 1703 року, протягом перших років після того, як Рамацціні оселився в Падуї, у нього став погіршуватися стан здоровя, на яке до цього часу він не скаржився. Як він сам писав, у нього почалися періоди «тріпотіння серця» (аритмії), причиною яких Рамацціні вважав особливості місцевого клімату, певні звички у їжі та випивці та сидячому способі життя. Його стан розцінювався, як стан "реактивної депресії". З 1705 року Б.Рамацціні почав втрачати зір, розвивалася катаракта.

Згодом після декількох років роботи в Падуанському університеті Рамацціні майже втратив зір, але смерть наздогнала його безпосередньо за кафедрою — перед початком чергової лекції. Його не стало 5 листопада 1714 р.

Б. Рамацціні був похований недалеко від свого дому в Падуї, у Церкві Благословенної Олени Енселміні, на вулиці Джованні Баттіста Бельцоні (рис. 3).

Рис. 3. Вхід до церкви Благословенної Олени Енселміні в Падуї [2]

На стіні церкви, зліва від входу, зроблений надпис (рис. 4), де можна прочитати основні досягнення Б. Рамацціні.

Рис. 4. Надпис на стіні церкви Благословенної Олени Енселміні в Падуї [2]

Цей надпис був зроблений скоріше всього ні бібліографом Бартоломео Рамаццини, ні його онуком Франческо Медичі, а Університетом Падуї з нагоди 300-річчя від дня народження Б. Рамацціні у 1933 році.

Вважається, що безпосереднім місцем поховання Б. Рамацціні є склеп, що знаходиться перед пресвітерією Церкви. Але це питання залишається дискусійним. Для того, щоб пересвідчитися в тому, що це дійсно останки Б. Рамацціїі, його могилу розкривали двічі. Вперше це сталося 13 липня 1914 року і не здобули жодних доказів. Вдруге 5 червня 2002 року було відсунуто плиту склепу і проведено часткову ексгумацію останків, що знаходилися у склепі. За даними вуглецевого аналізу знайденої кістки черепу, було встановлено, що їм 225 років (плюс-мінус 35 років), і вони належать чоловікові 80 років. Це співпадає з віком смерті Рамацціні, тому дуже ймовірно, що він похований саме в цьому місці. Взяті зразки останків мають бути використані для того, щоб всіма можливими для науки засобами довести їхню належність Б. Рамацціні.

За своє життя вчений видав багато книжок, але вони не принесли йому очікуваного статку. Б. Рамацціні був засмучений, часто про це писав у листах до свого племінника — Рамаццини Бартоломео, редактора і першого біографа (троє з його онуків також жили з дідусем в Падуї і допомагали в записах і редагуванні його творів). Про безцінність і коштовність його наукових праць свідчать такі факти: стартова ціна першого видання книги «De morbis artificum diatriba» (рис. 5) на аукціоні у Флоренції становила 3000 євро. Торги тривають й донині, тепер за неї пропонують вже 4400 євро (рис. 6).

Рис. 5. Перше видання книги «De morbis artificum diatriba», виставлене на аукціоні [3]

Рис. 6. Стартова ціна першого видання книги «De morbis artificum diatriba» та її зростання на аукціоні у Флоренції [3]

У 1713 році, за рік до смерті Б.Рамацціні побачило світ третє, останнє прижиттєве видання його книги, яка була перекладена на мови багатьох країн світу. Автор цієї статті теж зробив її переклад на українську мову і видав у 2008 році до 375-річчя від дня народження Б. Рамацціні (рис. 7).

Рис. 7. Палітурка книги «De morbis artificum diatriba», виданої українською мовою до 375-річчя від дня нородження [1]

Крім питань професійної патології, Б. Рамацціні вивчав також проблеми довголіття, захворювань окремих груп населення, епідеміологію інфекційних захворювань.

Інші його роботи були співзвучні з основною працею. Вони грунтувалися на основних у той час напрямках науки — фізиці, гідрогеології та суміжних з медициною галузях природознавства. Б. Рамацціні вивчав атмосферні явища, що впливають на здоров’я, атмосферні електричні процеси, вміст у повітрі кисню, озону. Ним був сконструйований один із видів ртутного барометра. Одним з перших Б. Рамацціні визначив користь артезіанських колодязів.

Подібно до багатьох освічених людей свого часу, Б. Рамацціні захоплювався художньою літературою як прозованою, так і віршованою. Він мав багато відзнак, був членом відомих наукових товариств, членом правління ряду організацій, входив до редакцій наукових журналів.

На Батьківшині в Італії та і в інших країнах світу Б. Рамацціні шанують як інтелектуала, вченого, визначну особистість. Йому встановлено багато монументів (рис. 8), випущено медалі (рис. 9), ювілейні монети (рис. 10) і поштові марки (рис. 11).

Рис. 8. Монумент Б. Рамацціні, встановлений праворуч міського театру у рідному місті Карпі [4]

Рис. 9. Ювілейна монета, випущена на честь Б. Рамацціні [5]

Рис. 10. Памятна медаль, випущена на честь Б. Рамацціні [6]

Рис. 11. Поштова марка, випущена на честь Б. Рамацціні [7, 8]

Таким був життєвий шлях цієї видатної людини, лікаря і вченого, що своєю працею започаткував нову навчальну дисципліну і лікарську спеціальність — професійну патологію.

Через 300 років, що минули після видання книги «De morbis artificum diatriba», на фоні кардинальних наукових досягнень медицини, ми по-різному, навіть з посмішкою, можемо сприймати деякі передові досягнення того часу, що викладені в праці Бернардіно Рамацціні. Але уявіть собі, як будуть дивитися на наші наукові досягнення наступні покоління медиків через 300 років. У таких випадках говорять: „Цікаво було б це побачити.” Тож, в кого є бажання, зазирніть на 300 років в глиб медичної історії, і я гарантую: ви отримаєте неабияке задоволення.

 

Література

1. Рамаццині Б. Роздуми про хвороби ремісників. («De morbis artificum diatriba») / переклад В.С. Ткачишин на українську мову до 375-річчя з дня нородження. —К.: ДП «Інформаційно-аналітичне агентство», 2008. —134 с.

2. Електронний ресурс: http://himetop.wikidot.com/bernardino-ramazzini-s-tomb (церква і надпис на ній).

3. Електронний ресурс: >https://www.gonnelli.it/it/asta-0013/ramazzini-bernardino-de-morbis-artificum-diat.asp (аукцион книги рамаццині).

4. Електронний ресурс: https://www.flickr.com/photos/lapidario/4570339553/in/photostream/ (монумент рамацццини).

5. Електронний ресурс: https://www.deamoneta.com/auctions/view/420/426 (монета рамаццині).

6. Електронний ресурс: https://www.vetsofsafety.org/photo-galleries/shoffi-plaques/ (медаль рамаццині).

7. Електронний ресурс: http://www.ibolli.it/php/em-italia-3021-Ubro%20de%20morbis%20artifi-cum%20diatriba%20con%20ritratto%20di%20Ramazzini.php (марка рамаццини).

8. Електронний ресурс: http://lorenafilatelia.blogspot.com/2013/10/bernardino-ramazzini.html (марка рамаццтині).

9. Ткачишин В.С. Професійні хвороби / В.С. Ткачишин. —К.: ДП «Інформаційно-аналітичне агентство», 2011. —С. 35–36.

 

Надійшла до редакції 03.01.2018 р.