Г.П. Тарасенко, С.Є. Дейнека, доктор мед. наук, М.М. Тураш, кандидат хім. наук, О.О. Бліндер, кандидат мед. наук, О.В. Бліндер
ДП «Науковий центр превентивної токсикології, харчової та хімічної безпеки імені академіка Л.І. Медведя Міністерства охорони здоров'я України», відділ медико-екологічних проблем, м. Чернівці, Україна
Резюме. Проведено порівняльний аналіз допустимого вмісту мікотоксинів у харчових продуктах із сої згідно із законодавствами України, Російської Федерації та країн Євросоюзу. Окреслено шляхи удосконалення вітчизняного законодавства шляхом введення нових регламентів та посилення контролю за вмістом мікотоксинів.
Ключові слова: мікотоксини, соєві продукти, регламенти.
Вступ. В умовах збільшення споживання соєвих продуктів в Україні, як і в усьому світі, проблема їхнього забруднення мікотоксинами постійно привертає увагу спеціалістів. Так, у країнах Європейського Союзу, Російській Федерації, США введено жорсткі гігієнічні нормативи: визначається допустимий вміст мікотоксинів, здійснюється контроль цих показників [1, 2, 3]. У багатьох країнах перелік мікотоксинів, вміст яких у харчових продуктах (у тому числі й соєвих) регламентується та контролюється, різний [4, 5, 6]. Відрізняються також періодичність контролю, методи визначення та рівень їх чутливості, які залежать від можливостей контролюючих лабораторій та інших об’єктивних та суб’єктивних факторів. Постійно вивчаються хімічні та токсикологічні властивості мікотоксинів, а отримані результати сприяють розширенню контрольних переліків та удосконаленню методів визначення. Більшість мікотоксинів володіють ефектами підсилюючої дії. Цей факт обумовлює необхідність контролю значно більшої кількості мікотоксинів у соєвих продуктах [8, 9].
Зважаючи на вступ України до СОТ, необхідність гармонізації вітчизняного законодавства з міжнародним у частині забезпечення вільного руху безпечного та здорового харчування та пов’язаного з ним високого рівня захисту людського життя та здоров’я, удосконалення чинного в Україні нормативного документа є актуальним.
Метою цієї роботи є порівняння допустимих рівнів мікотоксинів, що визначені нормативними документами України та деяких сусідніх країн, для сої та продуктів її переробки.
Контрольними маркерами забруднення харчових продуктів, виготовлених із сої, виділено найтоксичніші з-понад 400 відомих мікотоксинів. Це — афлатоксини (В1, В2, G1, G2, М1), фузаріотоксини (Т2 токсин, дезоксиніваленол) [9, 10].
При вивченні нормативних документів, де встановлюються максимально допустимі рівні мікотоксинів у продуктах харчування в Україні [4], Російській Федерації [5], країнах Євросоюзу [6] та рекомендаціях ВООЗ [7], було виявлено деякі розбіжності. Результати аналізу світового законодавства щодо контролю вмісту мікотоксинів у зернових, до яких належить соя, та соєвих продуктах (оліях та дитячому харчуванні) наведені в табл. 1.
Таблиця 1
Рівні вмісту мікотоксинів у зернових продуктах (у т. числі сої), олії та дитячому харчуванні на зерновій основі
Як видно з табл. 1, у вітчизняному нормативному документі [4] сою не розрізняють на цільний продукт та соєві продукти. Для категорії «зернові та продукти їх переробки» регламентується визначення чотирьох основних мікотоксинів (афлатоксин В1, зеараленон, дезоксиніваленол, Т-2 токсин), тоді як у Російській Федерації — п’яти (додатково ще охратоксин А), а в країнах Євросоюзу — шести (крім названих, ще афлатоксини В1, В2, G1, G2 (сумарно) та Т-2 (у сумі з НТ-2 токсином). Причому, подається одне допустиме значення вмісту мікотоксину, незалежно від характеру сировини (тверда пшениця, зернові, призначені до споживання і т.п.) чи продукту (хліб, мюслі і т.п.). Слід звернути увагу, що в Україні визначені рівні вмісту для більшості мікотоксинів вищі за аналогічні в країнах Євросоюзу. Так, рівень вмісту афлатоксину В1 вищий більш, як у 2 рази, зеараленону — у 10 разів, а рівень Т-2 токсину в 1,6 раза вищий за сумарний Т-2 і НТ-2 токсинів. Вміст охратоксину А в Україні не регламентується, тоді як саме цей показник рекомендований для контролю ВООЗ.
Для категорії «зернобобові», згідно з українським регламентом, передбачається визначення лише двох мікотоксинів (афлатоксин В1 та зеараленон), тоді як у Російській Федерації — трьох (додатково Т-2 токсин), а у країнах Євросоюзу — п’яти (афлатоксини В1, В2, G1, G2 (сумарно), дезоксиніваленол, Т-2 (у сумі з НТ-2 токсином) та фумонізини для кукурудзи). У Регламенті комісії ЄС, як і для категорії «Зернові та продукти їх переробки», проведено розподіл продукції на підгрупи залежно від ступеня обробки зерна (бобів) та визначено різні максимально допустимі рівні вмісту (МДР) мікотоксинів. Кількісні значення МДР мікотоксинів, регламентованих вітчизняним нормативом для «зернобобових», співпадають лише для афлатоксину В1 — не більше 0,005 мг/кг. Для зеараленону, як і в категорії «зернові та продукти їх переробки», норматив його вмісту, прийнятий для України, перевищує аналогічний для країн ЄС від 3 (0,3 мг/кг) до 20 (0,05мг/кг) разів (для різних підгруп продукції).
У рослинних оліях в Україні регламентуються афлатоксин В1 та зеараленон. У російському регламенті — лише афлатоксин В1 (МДР однаковий з українським), проте тільки для нерафінованих олій. А у Регламенті комісії ЄС афлатоксин В1 не регламентується. Тоді як для кукурудзяної олії передбачено МДР зеараленону не більше 0,4 мг/кг, що у 2,5 раза менше за український норматив.
У категорії «Дитяче харчування та дієтичні продукти» у чинному в Україні нормативному документі передбачено регламенти для трьох мікотоксинів (афлатоксину В1, зеараленону та дезоксиніваленолу). У російському регламенті — для п’яти, крім названих вище, це Т-2 токсин та охратоксин А. У Європейському — встановлено регламенти для шести мікотоксинів: афлатоксину В1, зеараленону, дезоксиніваленолу, фумонізинів В1, В2 та патуліну. Кількісні значення встановлених вітчизняних нормативів, так само як і у попередніх групах продуктів, є вищими.
Щодо сумарного вмісту афлатоксинів можна зауважити, що кількісно афлатоксин В1 складає близько 80% від суми афлатоксинів. Найтоксичнішим є саме В1 та G1, а вміст останнього мізерний. Зважаючи на це, контроль продукції за вмістом лише афлатоксину В1, як маркера, можливий для вибіркового контролю. Сучасні методи дослідження (рідинна хроматографія) дозволяють проводити визначення суми афлатоксинів В1, В2, G1 та G2, що є більш повним і інформативним [10]. Аналогічна ситуація й щодо Т-2 токсину та НТ-2 токсину. Останній володіє значно меншою токсичністю. Визначення вмісту в продукції Т-2 токсину достатньо для контролю. Але для більш повної і точної картини контролю визначається сума показників токсинів Т-2 і НТ-2, адже досліджуються вони за однакових умов.
На основі проведеного аналізу пропонуємо такі допустимі рівні вмісту мікотоксинів у сої та соєвих продуктах, що наведені у табл. 2.
Таблиця 2
Допустимі рівні вмісту мікотоксинів у сої та соєвих продуктах
Враховуючи викладене, можна підсумувати, що вітчизняне законодавство, що регламентує вміст мікотоксинів у харчових продуктах із сої, потребує удосконалення. Доцільно розширити перелік продукції, яка має контролюватися. Відповідно до етапів технологічного процесу доповнити перелік мікотоксинів, що повинні контролюватися (наприклад, такими як охратоксин А, сума фумонізинів В1 і В2), та запроваджити нормативні показники для них. При формуванні такого нормативного документа доцільно взяти за основу існуючі вимоги країн ЄС щодо вмісту мікотоксинів у харчових продуктах.
ЛІТЕРАТУРА
1. Смоляр В.І. Основні тенденції в харчуванні населення України / В.І. Смоляр // Проблеми харчування. –2007. –№4. –С. 5–10.
2. Пашутин С.Б. Хвори разных народов / С.Б. Пашутин // Химия и жизнь. –2005. –№12. –С. 35–40.
3. Бейко Л.А. Соя і соєві продукти — незамінні компоненти в харчуванні людей / Л.А. Бейко, О.Є. Мельничук, О.І. Гащук, Н.В. Хоренжий // Нутриціологія, дієтологія, проблеми харчування . –2009. – №1 (6). –С. 18–28.
4. Медико-биологические требования и санитарные нормы качества продовольственного сырья и пищевых продуктов. Министерство здравоохранения СССР, № 5061-89 от 01.08.89 г.
5. СанПиН 2.3.2.1078-01 Гигиенические требования безопасности и пищевой ценности пищевых продуктов. Санитарно-эпидемиологические правила и нормативы.
6. Регламент комиссии ЕС № 1881/2006. Максимальные уровни для некоторых контаминантов в пищевых продуктах // Официальный журнал Европейского союза (L364/5-L364/24)., 2006. –С. 1–29.
7. Codex Alimentarius – FAO/WHO Codex General Standard for Contaminants and Toxins in Food and Feed, Codex Stan 193–1995.
8. Ветеринарна мікотоксикологія: навчальний посібник / [В.Б. Духницький, Г.О. Хмельницький, Г.В. Бойко, В.Д. Іщенко] –К., 2010. –203 c.
9. Bennett W., Klich M. Mycotoxins // Clinical Microbiology Review. –2003. –V. 16, № 3. –Р. 497–516.
10. Зайченко А.М. Макроциклические трихотеценовые микотоксины: продуценты, распространение, определение, физиология токсинообразования, токсигенный потенциал / А.М. Зайченко, И.Г. Рубежняк, О.П., Кобзистая // Современные проблемы токсикологии. –2001. –№ 2. –С. 56–61.
REFERENCES
1. Smolyar V.I. Osnovni tendencii v kharchuvanni naselennya Ukrainy / V.I. Smolyar // Problemy kharchuvannya. –2007. –№4. –S. 5–10.
2. Pashutin S.B. Khvori raznykh narodov / S.B. Pashutin // Khimiya i zhizn'. –2005. –№12. –S. 35–40.
3. Bejko L.A. Soya i soevi produkty — nezaminni komponenty v kharchuvanni lyudej / L.A. Bejko, O.E. Mel'nychuk, O.I. Haschuk, N.V. Khorenzhyj // Nutryciolohiya, dietolohiya, problemy kharchuvannya . –2009. – №1 (6). –S. 18–28.
4. Mediko-biologicheskie trebovaniya i sanitarnye normy kachestva prodovol'stvennogo syr'ya i pischevykh produktov. Ministerstvo zdravookhraneniya SSSR, № 5061-89 ot 01.08.89 g.
5. SanPiN 2.3.2.1078-01 Gigienicheskie trebovaniya bezopasnosti i pischevoj cennosti pischevykh produktov. Sanitarno-epidemiologicheskie pravila i normativy.
6. Reglament komissii ES № 1881/2006. Maksimal'nye urovni dlya nekotorykh kontaminantov v pischevykh produktakh // Oficial'nyj zhurnal Evropejskogo soyuza (L364/5-L364/24)., 2006. –S. 1–29.
7. Codex Alimentarius – FAO/WHO Codex General Standard for Contaminants and Toxins in Food and Feed, Codex Stan 193–1995.
8. Veterynarna mikotoksykolohiya: navchal'nyj posibnyk / [V.B. Dukhnyc'kyj, H.O. Khmel'nyc'kyj, H.V. Bojko, V.D. Ischenko] –K., 2010. –203 c.
9. Bennett W., Klich M. Mycotoxins // Clinical Microbiology Review. –2003. –V. 16, № 3. –Р. 497–516.
10. Zajchenko A.M. Makrociklicheskie trikhotecenovye mikotoksiny: producenty, rasprostranenie, opredelenie, fiziologiya toksinoobrazovaniya, toksigennyj potencial / A.M. Zajchenko, I.G. Rubezhnyak, O.P., Kobzistaya // Sovremennye problemy toksikologii. –2001. –№ 2. –S. 56–61.
Надійшла до редакції 10.04.2013 р.