М.Д. Дячук 1, Т.С. Грузєва 2
1 Державна наукова установа «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини» ДУС, м. Київ, Україна,
2 Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, м. Київ, Україна
РЕЗЮМЕ. Вступ. В основі обґрунтування заходів з попередження захворювань, їхньої вчасної діагностики та ефективного лікування лежать дані щодо особливостей та тенденцій захворюваності в різних групах населення, що вимагає постійного якісного моніторингу.
Мета дослідження. Встановлення особливостей та тенденцій захворюваності на хвороби сечостатевої системи населення України.
Матеріали та методи. При виконанні дослідження використано бібліографічний, епідеміологічний та медико-статистичний методи.
Результати. Оцінено структуру захворюваності та поширеності хвороб сечостатевої системи серед населення України. Встановлено високі рівні захворюваності на патологію сечостатевої системи та її поширеності серед населення, про що свідчить ІІІ рангове місце урогенітальних захворювань у структурі загальної захворюваності та V місце — у структурі поширеності усіх хвороб.
Виявлено негативні тенденції динаміки показників упродовж 1991–2017 рр., зокрема зростання захворюваності населення України на патологію сечостатевої системи на 58,8 %, поширеності — на 87,2 %, у т. ч. серед дитячого населення — у 2 рази та на 83,2 % відповідно. Охарактеризовано структуру захворюваності щодо різних вікових і статевих груп. Встановлено суттєво вищі показники захворюваності на хвороби сечостатевої системи жіночого населення (в 4,5 раза) порівняно з чоловічим, населення працездатного віку (в 2,0 раза) порівняно з населенням старше працездатного віку, міського населення (на 49,8 %) порівняно з сільським. Виявлено відмінності в захворюваності на окремі нозологічні форми залежно від віку населення і статі. Дано оцінку захворюваності та поширеності патології сечостатевої системи на окремих адміністративних територіях України.
Висновки. Аналіз статистичної інформації виявив значні масштаби та негативні тенденції до зростання захворюваності населення на хвороби сечостатевої системи, особливості поширеності патології в регіональному, статевому, віковому аспекті. Встановлені особливості та тенденції потребують подальшого поглибленого вивчення та врахування при розробці медико-профілактичних заходів.
Ключові слова: хвороби сечостатевої системи, моніторинг, захворюваність, поширеність хвороб, особливості та тенденції, регіональні, статево-вікові аспекти.
Актуальність. Відомо, що моніторинг як система довгострокових спостережень, оцінки, контролю та прогнозу змін певних об'єктів або явищ є основою розробки і прийняття управлінських рішень. Моніторинг здоров’я населення є важливим засобом відстежування особливостей та тенденцій популяційного здоров'я, закономірностей його формування. Аналіз даних моніторингових досліджень дозволяє виявляти частоту захворюваності на певні види патології, поширеності її в популяції, відмінності в моделях перебігу та встановлювати реальні потреби в профілактичних чи лікувально-діагностичних втручаннях.
Результати моніторингу є важливим інструментом виявлення недоліків у роботі закладів охорони здоров’я, а також формування політики в охороні здоров’я. Завдяки моніторингу захворюваності, порівняльним характеристикам вивчення явища в різних групах населення, в територіальному контексті тощо є можливість встановлювати причинно-наслідкові зв'язки між медико-організаційними втручаннями і змінами у стані популяційного здоров'я.
Розробка і впровадження моніторингових технологій є обов'язковою умовою ефективної політики в охороні здоров’я.
На необхідності створення національної інформаційної системи охорони здоров'я, що містить чітко визначені показники і дає можливість проводити моніторинг тенденцій здоров'я населення, окремих його групах наголошено в документі ЄРБ ВООЗ «Здоров’я – 2020. Основи Європейської політики і стратегії для ХХІ століття». При цьому, епідеміологічний нагляд повинен здійснюватися як за медико-демографічними процесами, так і за інфекційними та неінфекційними хворобами [1–2].
Особливий акцент на доцільності ведення регулярних комплексних спостережень за станом здоров’я населення зроблено в низці інших документів ВООЗ та ЄРБ ВООЗ [3–5]. Вони повинні охоплювати як моніторинг показників порушень здоров’я, у т.ч. захворюваності, інвалідності, смертності, так і чинників ризику їх виникнення, у т. ч. поведінкових, метаболічних тощо [6].
Результати моніторингових досліджень здоров’я населення на глобальному та регіональному рівнях викладено в численних наукових публікаціях [7–11]. Вони дозволили відслідкувати тенденції та окреслити пріоритети діяльності систем охорони здоров’я на перспективу.
На національному рівні країни ведуть моніторинг здоров’я та чинників, що його визначають, у відповідності до існуючих потреб, визначених пріоритетів та з урахуванням міжнародних рекомендацій.
Однак, національні моніторинги здоров’я населення потребують удосконалення відповідно до нових вимог, сучасних викликів та загроз. Так, згідно з Європейським планом дій зі зміцнення потенціалу та послуг громадського здоров'я (ЄПД) у кожній країні Європейського Регіону ВООЗ повинна бути створена та функціонувати система епіднагляду для моніторингу частоти виникнення і поширеності хвороб за відповідною палітрою показників. Ця система повинна також містити дані про інтегральні показники здоров'я населення для виявлення потреб сектору охорони здоров’я і планування дій на основі об'єктивних даних. У контексті вивчення популяційного здоров'я важливими є дані про здоров’я місцевих громад, про існуючі нерівності у стані здоров'я конкретних груп населення та його охороні [12].
Конкретні кроки для реалізації цілей національної політики України в охороні здоров’я в контексті Європейської політики «Здоров’я – 2020» передбачають створення в країні системи громадського здоров’я. Важливими завданнями вітчизняної системи громадського здоров’я, серед іншого, є удосконалення аналітичної та інформаційної складових частин діяльності у сфері громадського здоров’я, створення інформаційних баз даних та системи обміну інформацією у режимі реального часу. Це слугуватиме надійною основою для визначення пріоритетів в охороні здоров’я для забезпечення їх першочергового фінансування [13–14].
В Україні ведеться аналіз популяційного здоров’я численними науковими інституціями та закладами охорони здоров’я, результати якого стосуються різних аспектів захворюваності, інвалідності та смертності, але часто є розрізненими. Водночас, потребує впровадження сучасна система моніторингу та оцінки, яка б здійснювалися на єдиних методологічних позиціях і була співставною з європейськими системами моніторингу.
Безумовно, для досконального вивчення окремих аспектів здоров’я важливим інструментом є спеціальні дослідження. Проведені в Україні дослідження щодо поширеності патології сечостатевої системи не є вичерпними, вони охоплюють різні часові періоди, характеризуються певною фрагментарністю і стосуються окремих захворювань чи окремих груп населення [15–19].
Отже, здійснення моніторингу та оцінки популяційного здоров’я з точки зору захворюваності на хвороби сечостатевої системи серед різних груп населення, включаючи територіальні, статевовікові, з визначенням тенденцій для обгрунтування управлінських рішень, є важливим завданням сьогодення, що визначає актуальність дослідження.
Метою дослідження є виявлення сучасних особливостей та тенденцій здоров’я різних груп населення України в контексті патології сечостатевої системи.
Методи дослідження. При виконанні дослідження використано бібліографічний, епідеміологічний, медико-статистичний, аналітичний методи. Проведено аналіз стану здоров’я населення України за даними звітних форм №12 за 2000–2017 рр., даних ЦМС МОЗ України. Вивчено особливості та тенденції захворюваності на хвороби сечостатевої системи окремих груп населення, у т. ч. підліткового, дорослого, працездатного віку та старше працездатного віку, в залежності від статі, жителів сільської та міської місцевості. Визначено провідні хвороби, які формують структуру захворюваності, темпи зростання захворюваності населення на окремі нозологічні форми за 15-річний період, відмінності в рівнях захворюваності та поширеності хвороб сечостатевої системи в регіонах країні.
Обговорення результатів. Аналіз статистичних джерел показав, що патологія сечостатевої системи посідала у 2017 р. ІІІ місце у структурі захворюваності населення України з питомою вагою 6,5 % та V місце – у структурі поширеності хвороб.
За даними моніторингу, протягом 1991 –2017 рр. захворюваність населення України на хвороби сечостатевої системи мала негативну тенденцію до зростання з 2559,9 випадку на 100 тис. населення до 4064,0 випадку на 100 тис. населення, тобто на 58,8 %. Аналіз динаміки поширеності патології сечостатевої системи серед населення України за вказаний період виявив ще швидші темпи її зростання, порівняно із захворюваністю, а саме з 4948,6 випадку на 100 тис. населення до 9265,7 випадку на 100 тис. населення, приріст становив 87,2 %.
Особливу тривогу викликає зростання захворюваності дитячого населення на хвороби сечостатевої системи впродовж 1991–2017 рр. у 2 рази, поширеності її серед дітей – на 83,2 %.
Вивчення вікових особливостей захворюваності на хвороби сечостатевої системи показало, що найвищий рівень захворюваності притаманний підлітковому населенню і становив у 2017 р. 5478,8 випадку на 100 тис. підлітків. Для порівняння, у дорослих цей показник становив 4415,6 випадку на 100 тис. населення відповідного віку, у дітей 1958,1 випадку на 100 тис. відповідно.
Основу структури захворюваності підлітків на вказану патологію у 2017 р. становили розлади менструацій (56,9 %), сальпінгіти, оофорити (12,3 %), інфекції нирок (6,9 %) та інші захворювання. У структурі поширеності хвороб цього класу у підлітків також переважали розлади менструацій (57,0 %), інфекції нирок (13,6 %), сальпінгіти, оофорити (11,4 %). У дорослого населення в структурі захворюваності та поширеності патології сечостатевої системи переважали ерозія і ектропіон шийки матки, цистити, інфекції нирок. Структуру захворюваності дитячого населення формували розлади менструацій, інфекції нирок і цистити.
Враховуючи вагому роль вікового чинника, було проаналізовано показники захворюваності на хвороби сечостатевої системи населення працездатного віку та населення старше працездатного віку. У ході дослідження виявлено, що рівні захворюваності населення працездатного віку (5330,3 випадку на 100 тис.) у 2017 р. у 2 рази перевищували аналогічні показники у населення старше працездатного віку (2695,1 випадку на 100 тис.). Вказане перевищення формувалося внаслідок вищих рівнів захворюваності працездатного населення на хвороби молочної залози (в 3.2 разу), сальпінгіти і оофорити (в 54,9 разу), запальні (в 13,2 разу) та незапальні хвороби шийки матки (в 8,4 разу), інші розлади жіночих статевих органів (в 3,3 разу).
Водночас, населення старше працездатного віку мало більші показники захворюваності за зверненнями до закладів охорони здоров’я з приводу хвороб передміхурової залози (в 4.3 разу), у т.ч. гіперплазії щитовидної залози (в 9,3 разу), хронічного циститу (в 2 рази), хронічного пієлонефриту (на 27,1 %).
Аналіз статевих особливостей захворюваності на хвороби сечостатевої системи засвідчив, що жіноче населення традиційно мало вищі її рівні. У 2017 р. показник захворюваності жіночого населення за цим класом хвороб становив 6811,6 випадку на 100 тис. і в 4,5 разу перевищував аналогічний показник захворюваності чоловічого населенням (1508,9 випадку на 100 тис.).
Водночас, за деякими нозологічними формами чоловіче населення мало вищі рівні захворюваності, ніж жіноче. Так, захворюваність на хронічний гломерулонефрит у чоловіків була на 17,4 % більшою, на камені нирок і сечоводів – на 9,6 %. Проте рівні захворюваності жіночого населення на інфекції нирок та на цистити були вищими за аналогічні показники у чоловічого населення на 69,6 % та в 3,4 разу.
У структурі захворюваності жіночого населення на хвороби сечостатевої системи переважали розлади менструацій (15,5 %), незапальні хвороби шийки матки (14,5 %), цистити (8,6 %), запальні хвороби шийки матки (8,0 %), сальпінгіти, оофорити (7,5 %). Структуру захворюваності чоловічого населення формували переважно хвороби передміхурової залози (33,6 %), цистити (11,5 %), камені нирок і сечоводів (10,5 %), інфекції нирок (9,8 %).
Що стосується регіональних відмінностей захворюваності населення на хвороби сечостатевої системи, то вони не мали певних географічних закономірностей. Найвищі рівні захворюваності на вказану патологію у 2017 р. виявлено у Дніпропетровській області (8,2 тис. випадків на 100 тис.), м. Києві (7,0 тис. випадків на 100 тис.), Миколаївській (5,5 тис. випадків на 100 тис.), Івано-Франківській (4,9 тис. випадків на 100 тис.), Харківській (4,5 тис. випадків на 100 тис.) областях, де показники в 2 рази, в 1,7 разу, в 1,3 разу 1,2 та 1,1 разу перевищували середній в країні (4,1 тис. випадків на 100 тис.). Як видно з наведених даних, вказані області представляють різні регіони України.
Водночас, у Закарпатській області рівень захворюваності був у 1,6 разу нижчим, ніж загальноукраїнський. Суттєво меншим від загальноукраїнського показника була захворюваність на хвороби сечостатевої системи у Вінницькій, Сумській, Київській та Хмельницькій областях.
З огляду на потенційний вплив урбанізаційних чинників проаналізовано частоту виявлення патології сечостатевої системи залежно від місця проживання. Встановлено, що захворюваність міського населення на хвороби сечостатевої системи перевищувала аналогічний показник у сільського населення на 49,8 %, а поширеність хвороб даного класу – на 39,9 %. Найбільші відмінності в показниках захворюваності на хвороби сечостатевої системи у міських і сільських жителів виявлено відносно чоловічої безплідності, звернення до закладів охорони здоров’я з приводу якої у міській місцевості відбувалися частіше у 2,8 разу, ніж у сільській. Серед міського населення частіше реєструвалися запальні хвороби шийки матки в 2,3 разу частіше, хронічний цистит — в 2,2 разу, порушення в менопаузі та після менопаузи – в 1,9 разу, жіноча безплідність – в 1,8 разу.
Водночас, серед сільського населення частіше виявлялися деякі гострі захворювання сечостатевої системи порівняно з міським населенням. Зокрема на гострий гломерулонефрит жителі сільської місцевості захворювали на 25,0 % частіше, ніж у міські жителів, на гострий цистит – на 18,6 % частіше.
Відомо, що дані про захворюваність населення, у т. ч. на хвороби сечостатевої системи, мають важливе значення для визначення причин, обгрунтування прогнозів, встановлення потреб у медичних послугах різних служб та розробки профілактичних заходів. Поряд з цим, важливе значення має аналіз поширеності патології, що характеризує її масштаби, дає характеристику контингентам хворих, є основою розрахунку потреби в профілактичних та лікувально-діагностичних заходах.
Аналіз поширеності хвороб сечостатевої системи засвідчив, що найвищі її рівні притаманні підлітковому та дорослому населенню і складали у 2017 р. 10433,5 випадку на 100 тис. та 10291,5 випадку на 100 тис. населення відповідного віку. Оскільки рівень поширеності визначають переважно хронічні хвороби, цей показник мав серед дитячого населення дещо менше, хоча велике значення — 3609,8 випадку на 100 тис. дітей до 14 років включно.
У ході дослідження виявлено, що рівні поширеності хвороб сечостатевої системи населення працездатного віку (10883,9 випадку на 100 тис.) у 2017 р. на 16,3 % перевищували аналогічні показники у населення старше працездатного віку (9356,7 випадку на 100 тис.). Вказане перевищення формувалося внаслідок вищих рівнів поширеності серед працездатного населення сальпінгітів і оофоритів (у 47,0 разів), запальних (у 12,1 разу) та незапальні хвороби шийки матки (у 6,8 разу), хвороб молочної залози (у 2,4 разу), інші розлади жіночих статевих органів (у 2,4 разу).
Водночас, населення старше працездатного віку мало вищі показники поширеності хвороб за даними звернень до закладів охорони здоров’я з приводу хвороб передміхурової залози (в 6,0 разів), у т.ч. гіперплазії щитовидної залози (в 16,7 разу), хронічного циститу (в 2,8 разу), хронічного пієлонефриту (в 2,0 рази), каменів нирок (у 2,0 рази).
Відмінності в показниках поширеності хвороб сечостатевої системи серед чоловічого і жіночого населення є подібними до відмінностей у показниках захворюваності на цю патологію. Поширеність хвороб сечостатевої системи серед жіночого населення була в 2,9 разу більшою, ніж серед чоловічого населення. При цьому показник поширеності інфекцій нирок у жінок перевищував аналогічний показник у чоловіків у 1,8 разу, показник поширеності циститу – в 3,2 разу.
Серед окремих областей України найвищими показниками поширеності хвороб сечостатевої системи серед населення у 2017 р. виділялися м. Київ (16,3 тис. випадків на 100 тис.), Дніпропетровська область (15,9 тис. випадків на 100 тис.), Миколаївська область (12,9 тис. випадків на 100 тис.), Харківська область (12,6 тис. випадків на 100 тис.), областях, де показники в 1,8 разу – в 1,4 разу перевищували середній в країні (9,3 тис. випадків на 100 тис.). Вказані області представляють різні регіони України.
У Закарпатській області показники поширеності хвороб сечостатевої системи, як і показники захворюваності на цю патологію, були одними з найнижчих і становили 5,7 тис. на 100 тис. населення, що на 38,7 % менше загальноукраїнського показника. Суттєво меншими від середнього в Україні були показники поширеності хвороб сечостатевої системи у Волинській, Київській та Кропивницькій областях.
Відмінності в поширеності патології може бути обумовлена саме складом населення за територією проживання – міською чи сільською, за статево-віковими особливостями жителів, за соціально-економічними, екологічними та іншими характеристиками, за організацією медичного обслуговування, у т. ч. доступністю та якістю медичної допомоги. Тому аналіз захворюваності на хвороби сечостатевої системи потребує глибокого спеціального дослідження з урахуванням усіх значущих чинників впливу.
Висновки. Отримані результати моніторингу захворюваності населення України на хвороби сечостатевої системи та поширеності цієї патології свідчать про високі їх рівні та вагомий внесок у формування тягаря нездоров’я, що підтверджують ІІІ рангове місце у структурі захворюваності та V – у структурі поширеності хвороб.
Встановлено негативні тенденції показників впродовж 1991–2017 рр., зокрема зростання захворюваності населення України на патологію сечостатевої системи на 58,8 %, поширеності – на 87,2 %, у т. ч. серед дитячого населення – у 2 рази та на 83,2 % відповідно. Обґрунтовану тривогу викликають високі рівні захворюваності на хвороби сечостатевої системи підліткового населення, що є несприятливим явищем у прогностичному плані.
Встановлено суттєво вищі показники захворюваності на хвороби сечостатевої системи населення жіночого населення (в 4,5 разу) порівняно з чоловічим, населення працездатного віку (в 2,0 рази) порівняно з населенням старше працездатного віку, міського населення (на 49,8 %) порівняно з сільським. Визначено відмінності щодо захворюваності на окремі нозологічні форми в залежності від віку населення і статі, регіону проживання тощо.
Виявлені відмінності в рівнях захворюваності окремих статево-вікових, регіональних, територіальних груп населення на хвороби сечостатевої системи потребують врахування при плануванні профілактичних і лікувально-діагностичних заходів та подальшого поглибленого аналізу факторів впливу для визначення потреб у медичній допомозі і пріоритетів організації медичного забезпечення.
ЛІТЕРАТУРА
1. Health 2020 A European policy framework and strategy for the 21st century — Copenhagen WHO EURO, 2011 г. — 190 p.
2. Implementing a Health 2020 vision in the 21st century. Making it happen. WHO, ROE, Copenhagen, Dermark, 2013.
3. On the road to Health 2020 policy targets: Monitoring qualitative indicators. An update. Copenhagen: WHO Regional Office for Europe; 2017
4. Tool for mapping governance for health and well-being: the organigraph method / WHO Regional Office for Europe, Copenhagen, Denmark, 2018. — 28 p.
5. Monitoring and surveillance of chronic noncommunicable diseases: progress and capacity in high-burden countries / A. Alwan [et al.]// The Lancet, 2010, 376: 1861–1868.
6. Global Action Plan for the Prevention and Control of Noncommunicable Diseases 2013–2020. Geneva: World Health Organization; 2013 (http://apps.who.int/gb/ebwha/pdf_files/WHA66/A66_R10-en.pdf, accessed 18 November, 2013).
7. Report on the state of health care in Europe. 2015. Targets and a broader perspective — new frontiers in working with factual data / WHO / Europe Copenhagen. — 2015. — 157 p.
8. European health report 2018. More than numbers — evidence for all. / WHO / Europe Copenhagen. — 2018. — 148 p.
9. Global status report on noncommunicable diseases 2014 «Attaining the nine global noncommunicable diseases targets; a shared responsibility». Geneva: WHO, 2014. — 302 p.
10. Women’s health and well-being in Europe: beyond the mortality advantage / WHO / Europe Copenhagen. — 2016. — 100 p.
11. The health and well-being of men in the WHO European Region: better health through a gender approach / WHO Regional Office for Europe, Copenhagen, Denmark. — 2018. — 116 p.
12. Укрепление потенциала и служб общественного здравоохранения в Европе: рамочная основа действий. Копенгаген, Европейское региональное бюро ВОЗ. — 2011 (документ EUR/RC61/10; http://www.euro.who.int/__data/assets/pdf_file/0010/147916/wd10R_StrengtheningPublicHealth_111351_lko_Tolya01.pdf
13. Національна стратегія побудови нової системи охорони здоров’я в Україні на період 20152025 рр. — Київ. — 2015. — 41 с.
14. Концепція розвитку системи громадського здоров’я в Україні, 2016. URL: http://moz.gov.ua/docfiles/Pro_20160309_0_dod.pdf.
15. Первинна, загальна захворюваність, смертність від основних хвороб органів сечостатевої системи в аспекті діяльності ДУ «Інститут урології НАМН України» / С.О. Возіанов, Н.О. Сайдакова, В.М. Григоренко [та ін.] // Урологія. — 2015. — Т. 19, № 3 (74). — С. 15–28.
16. Мосієнко Г.П. Поширеність сечокам’яної хвороби серед військослужбовців за даними ультразвукової діагностики / Г. П. Мосієнко // Здоровье мужчины. — 2013. — № 2 (45). — С. 117–119.
17. Децик О.З. Аналіз особливостей і тенденцій захворюваності на сечокам’яну хворобу в Івано-Франківській області / О.З. Децик, Д.Б. Соломчак // Галицький лікарський вісник. — 2015. — Т. 22, № 2. — С. 147–150.
18. Причини інвалідності населення України внаслідок захворювань сечостатевої системи та шляхи їх зменшення / Е.О. Стаховський, Н.О. Сайдакова, Ю.В. Вітрук, С.П. Дмитришин // Урологія. — 2017. — Т. 21, № 1 (80). — С. 45–52.
19. В.І. Руда. Рівень інвалідності при захворюваннях органів сечовидільної системи у дітей Хмельницької області //Актуальные вопросы педиатрии. — 2015. — №4(68). — С. 53–56.
REFERENCES
1. Health 2020 A European policy framework and strategy for the 21st century – Copenhagen WHO EURO, 2011 – 190 p.
2. Implementing a Health 2020 vision in the 21st century. Making it happen. WHO, ROE, Copenhagen, Denmark, 2013.
3. On the road to Health 2020 policy targets: Monitoring qualitative indicators. An update. Copenhagen: WHO Regional Office for Europe; 2017
4. Tool for mapping governance for health and well-being: the organigraph method / WHO Regional Office for Europe, Copenhagen, Denmark, 2018. – 28 p.
5. Monitoring and surveillance of chronic noncommunicable diseases: progress and capacity in high-burden countries / A. Alwan [et al.]// The Lancet, 2010, 376: 1861–1868.
6. Global Action Plan for the Prevention and Control of Noncommunicable Diseases 2013–2020. Geneva: World Health Organization; 2013 (http://apps.who.int/gb/ebwha/pdf_files/WHA66/A66_R10-en.pdf, accessed 18 November, 2013).
7. Report on the state of health care in Europe. 2015. Targets and a broader perspective - new frontiers in working with factual data / WHO / Europe Copenhagen. – 2015. – 157 p.
8. European health report 2018. More than numbers — evidence for all. / WHO / Europe Copenhagen. – 2018. – 148 p.
9. Global status report on noncommunicable diseases 2014 “Attaining the nine global noncommunicable diseases targets; a shared responsibility”. Geneva: WHO, 2014. – 302 p.
10. Women’s health and well-being in Europe: beyond the mortality advantage / WHO / Europe Copenhagen. – 2016. – 100 p.
11. The health and well-being of men in the WHO European Region: better health through a gender approach / WHO Regional Office for Europe, Copenhagen, Denmark. – 2018. – 116 p.
12. Strengthening potential and public health services in Europe: policy framework. Copenhagen, WHO/Europe – 2011 (document EUR/RC61/10; http://www.euro.who.int/__data/assets/pdf_file/0010/147916/wd10R_StrengtheningPubli cHealth_111351_lko_Tolya01.pdf
13. National strategy for generating new health care system in Ukraine for 2015–2025 – Kyiv. – 2015. – 41 p.
14. The concept for the development of the public health system in Ukraine, 2016 URL: http://moz.gov.ua/docfiles/Pro_20160309_0_dod.pdf.
15. Primary, general morbidity, mortality from major genitourinary diseases in the aspect of activity of the State Enterprise “Institute of Urology of NAMS of Ukraine” / S. O. Vozianov, N. O. Saidakova, V. M. Hryhorenko [et al.] // Urology – 2015. – Vol. 19, No. 3 (74). – P. 15 –28.
16. Mosiienko H. P. Prevalence of urolithiasis among military personnel according to ultrasound diagnostics / H. P. Mosiienko // Male health. – 2013. – No. 2 (45). – P. 117–119.
17. Detsyk O. Z. Analysis of features and tendencies of urolithiasis morbidity in the Region of Ivano-Frankivsk / O. Z. Detsyk, D. B. Solomchak // Galician medical bulletin – 2015. – Vol. 22, No. 2. – P. 147–150.
18. Causes of disability of the population of Ukraine as a result of genitourinary diseases and ways of their reduction / Ye. O. Stakhovskyi, N. O. Saidakova, Yu. V. Vitruk, S. P. Dmytryshyn // Urology. – 2017. – Vol. 21, No. 1 (80). – P. 45 –52.
19. V. I. Ruda. The level of disability in urinary diseases in children of the region of Khmelnytskyi // Actual issues of paediatrics. – 2015. – No. 4 (68). – P. 53 –56.
Надійшла до редакції 26.02.2019 р.